Види та особливості договорів стосовно тварин

Вітаю всіх! Сьогодні я продовжую розповідати про деякі юридичні аспекти, з якими, свідомо чи ні, стикається кожен власник тварин.

Повільно, але ми рухаємось до цивілізованого ринку стосовно тварин, учасниками якого все частіше стають не тільки ті, хто професійно займається діяльністю у сфері племінного тваринництва, а й пересічні громадяни. Крім того, розширюється сфера правового регулювання. Крім традиційних договорів про передачу права власності на тварину, до ней включаються договори, пов’язані з наданням відповідних послуг.
За загальним правилом на договори, що укладаються стосовно тварин, повною мірою поширюються положення ст. 203 ЦК України стосовно правочинів, а саме:
– зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
– особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
– волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
– правочин має вчинятися у формі, що встановлена законом;
– правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
– правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас тварини є особливим об’єктом цивільних прав (ч. 1 ст. 180 ЦК України). Таким чином, хоча на них і поширюється правовий режим речі, це не означає прирівнювання їх до речей. Крім того, ч. 3 ст. 12 ЦК України встановлює, що відмова від права власності на тварин здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Найчастіше при передачі права власності на тварин укладаються договори купівлі-продажу та дарування, рідше — договір міни. У сфері надання послуг можна назвати такі специфічні договори як договір перетримки, договір з хендлером, договір з грумером.
З позиції укладання договору стосовно такого специфічного об’єкта цивільного права, як тварина, на особливу увагу заслуговує питання форми договору та питання наявності у особи, що вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Законодавство не встановлює обов’язкової письмової форми договору стосовно тварин. Тут діють загальні правила, встановлені статтями 205–208 ЦК України. Отже, форма договору буде обумовлюватись його ціною та/або правовим статусом сторін.

Слід зазначити, що коли йдеться про професійну діяльність в сфері тваринництва, укладання договору у письмовій формі є обов’язковою практикою. Щодо повсякденного життя, особливо щодо передачі права власності на дрібних домашніх тварин, ця процедура практично завжди ігнорується, навіть коли йдеться про породисту тварину, яка може коштувати чималі гроші. Наслідком такої ситуації є, як мінімум, можливе порушення прав покупця, який може легко замість породистої тварини отримати плід «позапланової» в’язки, причому іноді настільки «позапланової», що про «батьківство», наприклад, пса певної породи стосовно вашого цуценяти (або кота – стосовно кошеняти) можна лише здогадуватись. У гіршому ж випадку тварина ризикує опинитися на вулиці одразу, як тільки у покупця розвіються сумніви з приводу відсутності чистоти породи. Звичайно, останній варіант підтверджує, що людині взагалі не слід було віддавати тварину, породисту чи ні, але це питання вже виходить за межі правових.
Що стосується обсягу дієздатності особи, що вчиняє правочин, то тут, насамперед, діють норми, встановлені статтями 30–34 ЦК. Отже, можливість вчиняти правочин стосовно тварини буде залежати, перш за все, від того, чи виходить цей правочин за межі дрібного побутового, чи ні.

Водночас законодавство встановлює й додаткові вимоги до осіб, що укладають договори стосовно тварин. Так, ст. 6 Європейської конвенції про захист домашніх тварин , яка була ратифікована Верховною Радою України 18 вересня 2013 року і, таким чином, відповідно до ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, встановлює, що жодна домашня тварина не може бути продана особам, яким не виповнилося 16 років, без чітко висловленої згоди їхніх батьків або інших осіб, які виконують обов’язки батьків. У свою чергу ст. 12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлює, що угоди, укладені особою, яка не досягла 18 років, з набуття або передачі права власності чи іншого речового права на тварину можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, якщо такі угоди укладені без згоди батьків цієї особи або осіб, що їх замінюють. Таким чином, по-перше, продавцю за договором купівлі-продажу тварини не може бути особа, молодша за 16 років і, по-друге, укладаючи будь-який договір щодо тварини з особою, що не досягла 18-річного віку, слід переконатися у наявності згоди батьків, або осіб, що їх замінюють, стосовно укладання цією особою договору.
Варто також переконатися, що особа, що відчужує тварину, має на це право. Так, документом, що підтверджує право власності на тварину, є договір купівлі-продажу, оренди, дарування тощо, оформлений належним чином, та/або реєстраційне посвідчення . У разі відсутності вищезазначених документів саме стосовно цуценяти, що походить від собаки, яка належить продавцеві на праві власності, слід виходити з норм ст. 189 ЦК України про те, що продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наведені вище правила мають враховуватись незалежно від того, укладався договір в усній чи письмовий формі, яка ціна договору і де саме ви купуєте тварину. Навіть якщо те, що без оформленого належним чином договору всі ризики, включаючи породу та стан здоров’я тварини — Ваші, вас не турбує, оскільки тварина приймається до родини у якості повноправного члена і питання її повернення з якихось причин навіть не обговорюється, ризику визнання договору недійсним краще уникати, тем більш, що для цього достатньо дотримуватись досить простих правил.

Щодо самої тварини, то законодавством може встановлюватися, наприклад, мінімальний вік, з якого дозволяється її відчуження. Так, у м. Києві цуценя можна придбати, якщо йому виповнилося не менш ніж два місяці. А щодо кошеняти, то доведеться чекати три місяці .
Якщо говорити про тварин як об’єкти цивільних правовідносин, з точки зору їх оборотоздатності, то ч. 3 ст. 180 ЦК України зазначає, що тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках, встановлених законом. Через це тим, хто полюбляє екзотику, слід пам’ятати, що права власників тварин, занесених до Червоної книги України (а заносяться до неї рідкісні тварини і такі, що знаходяться під загрозою зникнення, які постійно або тимчасово перебувають у природних чи штучно створених умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони), в передбаченому законом порядку можуть бути обмежені в інтересах охорони таких тварин, навколишнього природного середовища та захисту прав громадян .

Тварини, що занесені до Червоної книги, можуть належати суб’єктам на праві державної, комунальної або приватної власності. Тварини, занесені до Червоної книги України, розведені у штучних умовах від законно набутих у приватну власність тварин, що занесені до Червоної книги України, а також ввезені в Україну з-за кордону або набуті в Україні від осіб, які мають право приватної власності на ці об’єкти, можуть належати суб’єктам на праві приватної власності з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони навколишнього природного середовища. Законність набуття у приватну власність об’єктів Червоної книги України має бути підтверджена відповідними документами.
Слід також зауважити, що відчуження тварин у якості дарунка дозволяється лише за умови попереднього погодження з майбутнім власником (ч. 4 ст. 13 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»). Це є цілком логічним, оскільки не всі полюбляють сюрпризи і не у всіх є можливість утримувати пухнастого улюбленця. Причому навряд чи можна розглядати у якості згоди фразу: «Я б так хотіла цуценя!». Згода має бути чітко висловлена.
Місцевими правилами утримання тварин на сторони договору про відчуження тварини можуть бути покладені певні обов’язки. Так, наприклад, у м. Києві у разі відчуження собаки, яка визнана небезпечною, відомості про це, разом зі вказівкою прізвища, імені та по батькові, адреси та номера телефону нового власника мають у 30-денний термін надаватися попереднім власником до Центру ідентифікації тварин .

Найбільш поширеним договором про перехід тварин у власність залишається сьогодні договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. У свою чергу ст. 656 ЦК вказує на те, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Таким чином, можна укласти договір не лише стосовно тварини, яка вже є у продавця, а й відносно такої, що буде набута у майбутньому, скажімо, щодо дитинчати тварини з майбутнього приплоду.
Продавець тварини зобов'язаний забезпечити покупця достовірною інформацією про вид, породу, стан здоров'я та інші якості тварини, а також про умови її утримання (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження»). Не зайвим буде також отримати інформацію про проведені профілактичні заходи.
В договорі необхідно зазначити вид, породу, кличку, стать, дату народження, номер клейма (у разі наявності), а також документи, що передаються (картка цуценяти, родовід, ветеринарний паспорт тощо). У разі наявності особливих прикмет або недоліків відомості про них також необхідно включити до тексту договору задля уникнення непорозумінь у майбутньому.
Можна рекомендувати подивитися Наказ Міністерства аграрної політики України від 31 грудня 2004 року № 496 «Про запровадження ідентифікації і реєстрації коней». Документ містить як саме Положення про ідентифікацію та реєстрацію коней, так і Інструкцію з опису відмітин і прикмет коней, яка у будь-якому випадку може бути використана при підготовці, наприклад, грамотне складеного додатку з описом тварини, що дасть можливість її ідентифікації.
Щодо додаткової інформації, яка має бути включена до договору, то це може бути інформація про щеплення (хоча за нормальних обставин така інформація має міститись у ветеринарному паспорті тварини), допомоги (консультування) стосовно утримання тварини, участі у виставках тощо.
Окремої уваги заслуговує положення договору, що стосується загибелі або захворювання тварини протягом певного строку після передачі від продавця покупцеві. При визначенні такого строку слід виходити з тривалості інкубаційного періоду певних інфекційних захворювань. Таким чином, продавець має або відшкодувати покупцеві збитки, понесені у зв’язку з лікуванням тварини, або надати іншу тварину (повернути гроші) у разі її загибелі, якщо це відбулося протягом строку, встановленого у договорі. Так само може бути передбачена відповідальність продавця за генетичні дефекти, що стали явними у процесі зростання після передачі тварини продавцю.

Необхідно звернути увагу на те, що продавець може і що не може гарантувати покупцеві (особливо якщо йдеться про передачу дитинчати тварини з майбутнього приплоду).
Продавець може гарантувати:
– походження тварини від певних «батьків»;
– передачу покупцеві тварини визначеної статі (у разі укладення договору стосовно тварини з майбутнього приплоду – лише у разі наявності);
– передачу тварини, масть якої відповідає стандартам породи;
– достовірність інформації про стан здоров’я тварини на момент її передачі;
– достовірність інформації про проведення профілактичних заходів.
Продавець не може гарантувати:
– подібність дитинчати своїм батькам зовні або за характером;
– те, що тварина стане переможцем на виставках, буде легко піддаватися дресируванню тощо;
– якщо укладено договір купівлі-продажу дитинчати з майбутнього приплоду — що вам взагалі дістанеться дитинча (оскільки неможливо гарантувати життєздатність приплоду в цілому) або що вам вистачить дитинчати визначеної статі (масті).

Я було зазначено раніше, крім звичайних договорів (купівлі-продажу, міні, дарування, найму) стосовно тварин власниками можуть укладатися такі мало відомі широкому колу осіб та не передбачені цивільним законодавством договори як договір з хендлером та договір перетримки. Вказані договори можна розглядати як договори надання послуг, а тому на них поширюються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Поняття хендлера походить від англійського hand, що означає рука. Таким чином, під хендлером розуміється людина, яка представляє собаку під час виставки. Часто хендлером надаються і додаткові послуги, зокрема, щодо грумінгу, підготовки собаки до виставки тощо. Слід одразу зазначити, що укладання договору з хендером для участі у виставці не є обов’язковим, оскільки все це може робити і власник собаки самостійно. До хендлера зазвичай звертаються при відсутності необхідних навичок, а також враховуючи той факт, що це людина, яка, крім навичок дресури, добре обізнана у всіх тонкощах виставкового процесу, його писаних та неписаних правилах. Варто також пам’ятати, що підготовка та участь у виставках вимагає як від собаки, так і від хендлера, доброї фізичної форми, чим можуть похвалитися не всі власники. Зрештою, причини звернення до послуг хендлера можуть бути будь-які і на особливості відповідного договору вони не впливають.

До основних моментів договору з лендлером можуть бути віднесені наступні.

1. Відомості про сторони договору.
   Задля уникнення неприємних ситуацій, бажано, щоб хендлер, крім особистих даних (прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні та контактні дані) також надав підтвердження його кваліфікації, рекомендації. Власник собаки, крім особистих даних, також має надати документи, що підтверджують право власності, володілець – право володіння.
2. Відомості про собаку.
   2.1. Опис собаки (кличка, дата народження, стать, порода, масть, вид шерсті та особливі прикмети).
   2.2. У разі, наявності родовиду до даної частини договору включаються дані про родовид та інформація про заводчика (зазвичай для участі у виставці наявність родовиду є обов’язковою вимогою).
   2.3. Дані ветеринарного паспорту, відомості про щеплення. Необхідно також вказати, коли і яким препаратом собаку було оброблено від паразитів (бліх, кліщів, гельмінтів).
3. Відомості про страхування відповідальності за шкоду, спричинену третім особам.
   Нагадаємо, що відповідно до п. 28 ч. 1 статті 7 Закону України від 7 березня 1996 року «Про страхування" страхування відповідальності власників собак належить до обов’язкових видів відповідальності. У свою чергу Постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 2002 року №944 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам" встановлює перелік порід собак, відповідальність власників яких підлягає обов’язковому страхуванню за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. Слід звернути увагу на деякі положення даного нормативно-правового акту.
   Так, відповідно до п. 1 власником собаки відповідно до цих Порядку і правил вважається юридична чи фізична особа, яка здійснює догляд за собакою, що належить їй на праві власності або на інших підставах, які не суперечать законодавству (договір оренди, доручення тощо). Слід зауважити, що дане положення є дещо спірним, оскільки далі п. 8 вказує на те, що у разі зміни власника собаки дія договору страхування поширюється на нового власника за умови переоформлення цього договору на його ім'я (п. 8). Якщо власником вважається фізична особа, яка здійснює догляд за собакою, що належить їй на праві власності або на інших підставах, які не суперечать законодавству (договір оренди, доручення тощо), незрозуміло, чи буде передача собаки хендлеру вважатися зміною власника в сенсі цього Порядку (відволічемось від того, що автори Порядку явно змішують поняття права власності та права володіння)? Єдине що можна порадити, це уточнювати цей момент в договорі страхування, щоб уникнути спірних ситуацій.

Правила стосовно обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам стосується, перш за все власників собак порід, перелік яких міститься у Додатку 1 до порядку та правил. А саме, страхуванню підлягає відповідальність власників наступних порід собак (включаючи метисів): аіді (вівчарка атласька); айну (собака айнський, хоккайдо); акбаш; акіта-іну; акіта американський (собака великий японський); бергамаско (вівчарка бергамська); боксер німецький; бріард (вівчарка французька довгошерстна); брохольмер датський; був'є арденський; був'є фланерський; бульдог алапахський чистокровний (отто); бульдог американський; бульдог мальорський (ка-де-бо, перо де пресо мальоркін); бульмастиф; бультер'єр англійський; бультер'єр англійський стафордширський; бурбуль південноафриканський; вельштер'єр; вівчар картський (вівчарка картська); вівчарка американо-канадська біла; вівчарка бельгійська (грюнендаль, лакенуа, молінуа, тарв'юрен); вівчарка бернська (бернський зененхаунд); вівчарка велика швейцарська (великий швейцарський зененхаунд); вівчарка голландська; вівчарка грецька; вівчарка ештрельська (португальська горна); вівчарка кавказька (вовкодав кавказький); вівчарка німецька; вівчарка південноросійська (таврійська); вівчарка пікардійська (пікар); вівчарка польська підгалянська; вівчарка польська татранська; вівчарка середньоазіатська (алабай, вовкодав середньоазіатський); вівчарка східноєвропейська; вовкодав ірландський; доберман-пінчер; дог аргентинський (аргентинський мастиф); дог бордоський (французький мастиф, дог де Бордо); дог німецький; далматин; дратхаар; ердельтер'єр; кангал; кане-корсо; као де кастро лаборейро; као де сера де астрела (португальський пастуший собака); карабаш анатолійський; командор (вівчарка угорська); кувас угорський; лабрадор-ретривер; ладсир (ньюфаундленд чорно-білий); лайка; леонбергер; маламут аляскінський; марема (вівчарка маремо-абруцька); мастиф англійський; мастиф бельгійський; мастиф іспанський; мастиф піренейський; мастиф тибетський; мастіно (мастиф неаполітанський, мастіно-неаполітано); мітельшнауцер; московська сторожова; ньюфаундленд; перо де преса канаріо (собака канарський); піт-бультер'єр американський; пурухаар; рафейру дуалінтежу (собака португальський сторожовий); ріджбек родезійський; ріджбек тайський; різеншнауцер (великий шнауцер); ротвейлер; сенбернар; собака вовчий італійський; собака вовчий саарлоський (вольфхаунд); собака вовчий чеський; собака піренейський горний (великий піренейський); тер'єр американський стафордширський; тер'єр російський чорний; тоза-іну (собака японський бійцівський); філа бразилейро (мастиф бразильський); фокстер'єр; хаскі сибірський; ховаварт; чувач словацький; ягдтер'єр.
Водночас можна порадити у будь-якому випадку, якщо собака за фізичними характеристиками може представляти небезпеку для третіх осіб, інших тварин чи майна третіх осіб, оформити договір страхування на час передачі собаки хендлеру. Як то кажуть, про всяк випадок.
При участі в міжнародних виставках (у даному випадку йдеться про ситуації, коли власник собаки є іноземцем), слід також зауважити, що у разі в'їзду на територію України та відсутності договору страхування, укладеного в Україні, власник собаки повинен укласти договір страхування, крім випадків, коли власник собаки уклав відповідний договір у державі, з уповноваженою організацією із страхування відповідальності власників собак якої Україна уклала угоду про взаємне визнання договорів такого страхування (п. 8).
Враховуючи вищенаведене, під час укладання договору з хендлером можна порадити також передбачити наступне. По-перше, включити до договору положення про ознайомлення хендлера з його діями у разі страхового випадку. По-друге, самому хендлеру слід мати на увазі, що в разі, якщо договір страхування не передбачає відшкодування у разі передачі собаки третій особі, обов’язок відшкодування шкоди може бути покладена на нього.

1. Ціна договору.
   Ціна договору з хендлером формується з кількох складових, що обумовлюються його змістом, і може включати наступне:
   4.1. Оплата послуг хендлера з представлення собаки на виставці.
   4.2. Витрати на утримання собаки під час підготовки (в разі її знаходження у хендлера).
   4.3. Витрати на участь у виставці (подорож до місця проведення виставки, годування собаки, грумінг, придбання необхідних аксесуарів, внесок за участь у виставці тощо).
   4.4. Непередбачувані витрати. До даного положення можуть бути включені умови відшкодування власником витрат хендлера, наприклад, у разі виникнення необхідності у ветеринарній допомозі тощо.
2. Підготовка до виставки.
   5.1. Під час підготовки до виставки собака може знаходитися як у власника, так і у хендлера.
   В останньому випадку необхідно передбачити в договорі умови утримання собаки ("вольєр на вулиці», «місце в кімнаті» тощо, кількість і тривалість вигулів), а також обумовити особливості годівлі (наприклад, «сухий корм «Назва» тощо).
   5.2. Умови щодо кількості занять і методів дресирування. При визначенні методів дресирування не слід обмежуватися загальною фразою «методами, які виключають жорстоке поводження», а вказати конкретно, наприклад, що ви категорично заперечуєте проти використання «строгого» нашийника тощо.
   Потрібно також чітко визначити кількість і тривалість занять, а також, в який термін має бути завершена підготовка. Окремо має бути обумовлено, що у разі якщо собака знаходиться в стані, непридатному для дресирування, хендлер зобов'язаний відразу повідомити про це власника тварини.
3. Участь у виставці.
   У даному розділі договору слід обумовити місце і час проведення виставки, а також (у разі наявності кількох номінацій) номінацій, в яких передбачається участь вашої собаки.
   Слід пам’ятати, що хендлер не може гарантувати Вам заняття призового місця або отримання винагороди вашої собакою, отже це не може бути умовою договору.
4. Відповідальність.

Необхідно визначити, хто несе ризик випадкової загибелі собаки від хвороби (зазвичай - власник) або нещасного випадку (це може бути як власник - у разі відсутності вини хендлера, так і хендлер за наявності його вини). Необхідно заздалегідь оцінити собаку і вказати суму оцінки в договорі.
У разі, якщо для участі у виставці на ім'я хендлера оформлюється відповідна довіреність, то, крім загальних відомостей, до неї також повинні бути включені всі дані про собаку: кличка, дата народження, стать, порода, масть, номер клейма, а також обумовлені повноваження вирішувати питання, пов'язані з перевезенням собаки до місця проведення виставки, митним оформленням (у разі необхідності), вирішення питань з ветеринарними службами, а також з реєстрацією та участю у виставці, отриманням нагород та призів.
Другим специфічним договором, що укладається власниками тварин, є договір перетримки.
Необхідність вирішувати питання тимчасового розміщення тварини на час відсутності є чи не однією з найболючіших проблем для їх власників, незважаючи на масу пропозицій собачих і котячих готелів, послуг з перетримки приватних осіб. Розглянемо особливості договірних відносин з закладами та особами, що надають подібні «готельні» послуги (хоча, звичайно, з юридичної точки зору назвати такі заклади готелями не можна).
Слід одразу зазначити, що поняття перетримки в законодавстві відсутнє і використовується в силу звичаю, що склався, перш за все, у волонтерській діяльності. Однак не можна сказати, що відносини, які виникають між сторонами у зв'язку з передачею тварини на перетримку, абсолютно не врегульовані законодавством. Виходячи з того, що, відповідно до статті 180 Цивільного кодексу України на тварин поширюється правовий режим речі, можна казати про можливість застосування до договору перетримки положень Цивільного кодексу, що стосуються договору зберігання.
Відповідно до ч. 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберегти річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Крім того, зазначена стаття встановлює, що договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачу в майбутньому.
Основні положення законодавства, що стосуються договору зберігання, можуть бути застосовані і до договору перетримки.
Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 Цивільного кодексу України. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання в майбутньому. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Оскільки в нашому випадку на перетримку (зберігання) передається жива істота, зі своїми особливостями, звичками, характером тощо, слід наполягати на укладенні виключно письмового договору, в якому будуть чітко прописані права та обов'язки сторін, а також особливості утримання конкретної тварини, причому варто укладати письмовий договір у всіх випадках передачі тварина на перетримку, а не лише у разі укладання договору на майбутнє.

У договорі зберігання також повинен бути обов'язково встановлений термін зберігання. Якщо термін зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Наприклад, така ситуація може виникнути, якщо тварина передається на перетримку у зв'язку з необхідністю госпіталізації власника.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Підписуючи договір, слід передбачити, зокрема, такі моменти як умови утримання тварини (вигулу собаки), що виключають її втечу; обмеження можливості контакту з іншими тваринами тощо.
За законом зберігач повинен виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Коли йдеться про перетримку тварини це положення має принципове значення, оскільки не будь-яка людина може впоратися з цим завданням. У той же час зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоди. Про передачу речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. Враховуючи особливості «поклажі», в договорі варто заздалегідь передбачити, за яких саме умов зберігач має право передати тварину на зберігання іншій особі, а також це, що така особа має мати відповідні навички. Звичайно, таке правило варто включати до договору, якщо зберігач надає послуги як приватна особа або приватний підприємець. Якщо ми кажемо про послуги з перетримки, що надаються, наприклад, деякими ветеринарними клініками, питання не актуально. Причому у будь-якому випадку, у разі передання зберігачем тварини на перетримку іншій особі, умови договору залишаються чинними, і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав тварину.
Якщо договір є платним, плата за зберігання та строки її внесення мають бути зазначені в договорі. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину оплати.
Якщо власник тварини після закінчення строку договору не забрав її, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час перебування тварини на перетримці.
Зазвичай всі витрати, пов’язані з находженням тварини на перетримці, включаються в ціну перетримки (вартість доби). Водночас слід пам’ятати, що ми маємо справу з живою істотою. Отже, витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. Наприклад, така ситуація може виникнути, якщо тварині знадобиться екстрена ветеринарна допомога під час знаходження на перетримці. Звичайно, необхідність таких витрат та їх розміри мають бути документально підтверджені.

Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Що стосується повернення пухнастої «поклажі», то тут слід звернути увагу на два моменти. По-перше, тварина повинна бути повернена в такому ж стані, в якому вона була прийнята на перетримку, з урахуванням зміни її природних властивостей. Отже не полінуйтеся зафіксувати письмово стан Вашого улюбленця на момент передачі на перетримку. До природних змін, зокрема, може бути віднесено деяке зниження маси тіла, оскільки тварина, нудьгуючи, може якийсь час відмовлятися від їжі. По-друге, зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, отримані ним від речі. Тобто, якщо Вашій улюблениці, наприклад, заманеться ощенитися під час знаходження на перетримці, то цуценят Вам зобов’язані віддати. Але слід підготуватися до додаткових витрат, пов'язаних з ветеринарною допомогою «породіллі». Якщо ж Ви все ж такі змушені передати на перетримку свідомо «важку» даму, це слід окремо обумовити в договорі.
Крім того, на практиці невід'ємною частиною договору перетримки є Картка тварини, в якій зазначаються індивідуальні особливості: що любить, скільки разів звик гуляти, де звик спати, який корм віддає перевагу і т.д.