My Trip to Albania. Part two. Finally reached Albania #saturdaymemories

Ну що ж, прийшов час для щотижневого челенджу від @olga.maslievich #saturdaymemories продовжити цикл дописів про мою минулорічну поїздку до Албанії разом із сім’єю. Першу частину ви можете прочитати за цим лінком, там я розповіла про перший день в машині та приділила окремо увагу Сербії.

Well, it's time for the weekly challenge from @olga.maslievich #saturdaymemories to continue the series of posts about my trip to Albania with my family last year. You can read the first part at this link, there I told about the first day in the car and paid special attention to Serbia.

До речі, так виходить, що вже третій рік підряд приблизно в той же час я буду біля моря. Спочатку була перша поїздка в Одесу, минулого року Албанія, а цього року знов Одеса. Вже завтра я сяду на потяг та поїду. Проте, дякую Peakd за можливість автопостингу та загалом за дружній та зручний інтерфейс на телефоні, тому мої дописи будуть виходити і надалі! А я за тиждень зможу назбирати цікавий контент для нових публікацій.

By the way, it turns out that for the third year in a row at about the same time I will be by the sea. First, there was the first trip to Odessa, last year Albania, and this year again Odessa. Tomorrow I will go by train to this city. However, thank you Peakd for the opportunity to auto-post and in general for the friendly and user-friendly interface on the phone, so my posts will be published in the future! And in a week I will be able to gather interesting content for new publications.

Сьогодні у нас буде описаний другий день поїздки. Якщо ви пам’ятаєте, то закінчилось все ночівлею на стоянці неподалік від кордону із Македонією. Вранці ми швиденько виїхали та вже практично через годину опинились в новій країні. Котра радувала моє око гірським ландшафтом та наявністю тунелей. О так, я це все обожнюю!

Today we will describe the second day of the trip. If you remember, it all ended with a night in a parking lot near the border with Macedonia. In the morning we left quickly and in almost an hour we found ourselves in a new country. Which pleased my eye with the mountain landscape and the presence of tunnels. Oh yes, I adore it all!

Ближче до 9 години ми вирішили зупинитись, щоб поснідати та випити чергову порцію кави. Знайшли затишне придорожне кафе в якому на жаль був відстунім вайфай, а назви страв ні македонською, ні англійською нам ні про що не говорили. Ще проблемою було, що присутня на той момент офіціантка не сильно володіла англійською і тому страва для всієї сім’ї була вибрана спонтанно, виключно через назву, тому що ми наївні вважали, що назва «Печені піпірки» буде означати, щось запечене. Або хоча б з м’ясом. Натомість ось, що нам принесли:

Around 9 o'clock we decided to stop for breakfast and another cup of coffee. We found a cosy roadside cafe in which, unfortunately, there was a distant Wi-Fi, and the names of the dishes in neither Macedonian nor English, we were not told about anything. Another problem was that the waitress present at the time did not speak much English, so the dish for the whole family was chosen spontaneously, solely because of the name, because we naively believed that the name "Baked Peppers" would mean something baked. Or at least with meat. Instead, here's what they brought us:

Чесне слово, я певно за все життя стільки овочів не їла, як того ранку за один раз. Це просто салатик із величезною кількістю помідорів, трішки болгарського перцю, оливки і сир. От сир був найкращим! І кава, так. Кава також була смачною і підзарядила наші внутрішні батарейки для подолання залишку дороги. Потім ми поїхали далі згадуючи ще деякий час із посмішкою цю назву.

Honestly, I've probably never eaten as many vegetables in my life as I did that morning. It's just a salad with lots of tomatoes, a little bell pepper, olives and cheese. That cheese was the best! And coffee, yes. The coffee was also delicious and recharged our internal batteries to overcome the rest of the road. Then we went on remembering this name for a while with a smile.

До речі оці фотографії лобового скла із різними пейзажами вийшов дуже несподівано, навіть, для мене. І помітила я цю колекцію тільки повернувшись в Ужгород. Певно я і спеціально до такого не додумалась би.

By the way, these photos of the windshield with different landscapes came out very unexpectedly, even for me. And I noticed this collection only when I returned to Uzhhorod. Probably I wouldn't have thought of such a thing.

Македонію ми проїхали досить швидко, настільки швидко, що я, навіть, не встигла зробити декілька сотень розмазаних фото через скло. І ось, ми в Греції! І знов, всі отримали повідомлення привітання із приїздом в нову країну, а я ні.

We drove through Macedonia quite fast, so fast that I didn't even have time to take a few hundred blurred photos through the glass. And here we are in Greece! And again, everyone received a message of congratulations on arriving in a new country, but I did not.

Ну і добре, я продовжила фотографувати все навколо та вичитувати назви вказівників. «Поверніть Македонію та Сербію назад» подумала я собі побачивши взагалі нерозбірливий текст. Але ось цю назву я змогла прочитати і грецькою, і англійською, і аж обрадувалась дико знайомому та приємному мені слову – Edessa.

Well, I continued to take photos of everything around and read the names of the pointers. "Bring Macedonia and Serbia back," I thought to myself when I saw a completely illegible text. But I was able to read this name in both Greek and English, and I was delighted with the wildly familiar and pleasant word - Edessa.

Я аж закричала на всю машину в захваті, що і за сотні кілометрів від рідної країни знайшла улюблене місто. Закричала настільки радісно, що тато, навіть прокатав нас містом. Ми намагались знайти магазин з продуктами, але ледь не загубились серед тих вуличок. Проте, за весь час я змогла опустити повністю вікно та зробити декілька фото, поки машина їде повільно.

I screamed at the whole car in delight, that hundreds of kilometres from my home country I found my favourite city. She shouted so happy that my dad even drove us around town. We tried to find a grocery store, but almost got lost in those streets. However, all the while I was able to lower the window completely and take a few photos while the car was driving slowly.

Наступна наша зупинка була десь посеред гір, до кордону Албанії залишалось зовсім мало, але голод брав своє. Для того, щоб потрапити до обраного на навігаторі міні маркету татові прийшлось знатно постарастись, тому що декілька разів нас повертало знов на головну дорогу. Досить заплутані розв’язки у греків. Тому наступне фото, це моя чергова порція кави, але вже з видом на гори Греції. Їжу я чомусь на цей раз не зберегла напам’ять в телефоні.

Our next stop was somewhere in the middle of the mountains, there was very little left to the Albanian border, but the famine took its toll. In order to get to the mini-market chosen on the navigator, my dad had to try hard, because several times we were taken back to the main road. The solutions of the Greeks are quite confusing. So the next photo is my next serving of coffee, but with a view of the mountains of Greece. For some reason, I didn't memorize the food on my phone this time.

В певний момент дорога привела нас до води. Це були останні кілометри перед Албанією і це неймовірно, їхати на пункт пропуску та бачити з однієї сторони милі будинки, а з іншої відкрите море, величезні кораблі та маленькі яхти. Виїхавши трішки далі за місто ми спеціально зупинились, щоб просто насолодитись цим виглядом та усвідомити, нарешті, що ми біля великої води.

At one point the road led us to the water. It was the last kilometres before Albania and it is incredible to go to the checkpoint and see cute houses on one side and the open sea on the other, huge ships and small yachts. After driving a little further out of town, we stopped specifically to just enjoy this view and finally realize that we are near the big water.

Через сонце я не помітила, що Локкі у мене вийшов трішки розмитим, але я протягом усієї поїздки мріяла зробити цей кадр.

Because of the sun, I didn't notice that Locke came out a little blurry, but I dreamed of taking this shot throughout the trip.

І ось, нарешті вона – Албанія! Ми перетнули кордон. Країна зустріла нас пекучим сонцем та купою пагорбів, відчуття було, що ти прилетів кудись в Азію, саме такі краєвиди я бачила колись на фотографіях в інтернеті. І, звичайно, закарпатський турист вирішив сфотографувати, що? Правильно, козликів. Це ж така екзотична для мене тварина. 😂

And finally, she is Albania! We crossed the border. The country greeted us with the scorching sun and a bunch of hills, the feeling was that you flew somewhere in Asia, these are the landscapes I once saw in photos on the Internet. And, of course, the Transcarpathian tourist decided to take a picture of what? That's right, goats. This is such an exotic animal for me. 😂

Взагалі, Албанія сама по собі досить маленька, проте місцеві жителі певно хотіли хоча б візуально її зробити більшою, або по відчуттям, по тому скільки часу ти їдеш до найближчого населеного пункту, тому просто побудували дороги серпантином. І те, що по прямій можна проїхати за годину часу, ми долали майже дві. І все ж дістались до нової "домівки" - міста Ксаміль.

In general, Albania itself is quite small, but the locals probably wanted to at least visually make it bigger, or by the feeling of how long you drive to the nearest town, so just built roads with a serpentine. And the fact that you can drive in a straight line in an hour, we overcame almost two. And yet we got to a new "home" - the city of Ksamil.

Спочатку, ми знов заблукали та не знали, як точно проїхати до будинку в якому будемо жити, а коли заселились, то у кожного було одне бажання – полежати! Тому, що майже півтори доби в машині це дуже і дуже важко. Під вечір, коли ми відпочили, а сонце опустилось можна було вже вийти прогулятись до магазину за продуктами, а потім навіть сходили поїсти піцу.

At first, we got lost again and did not know exactly how to get to the house where we will live, and when we settled, everyone had one desire - to lie down! Because for almost a day and a half in the car, it is very, very difficult. In the evening, when we rested and the sun went down, we could go out for a walk to the grocery store, and then even go to eat pizza.

Після чого гуртом направились на берег. Море зустріло нас великими хвилями та приємним прохолодним вітром, котрий доносив до нас крапельки води. Через трішки штормовий настрій води ми тільки замочили ноги, щоб на власній шкірі зрозуміти, що це не сон, а потім пішли щасливі спати.

Then the group headed ashore. The sea greeted us with big waves and a pleasant cool wind, which brought us drops of water. Due to the slightly stormy mood of the water, we just soaked our feet to understand on our own skin that this is not a dream and then went to sleep happily.