Шлях додому майже рік тому - був жорсткий карантин ...

Досить довго після університету я працював за кілька хвилин від дому, з цієї причини і роботу не міняв. Та довелося змінити...не роботу, а місце проживання - і на роботу довелося їздити маршруткою. Кілометрів з 11 по дорозі, хвилин 20 в дорозі, ну і на зупинку та від зупинки - на час від дому до роботи виходило хвилин 40, а то і година.
Та багато людей їздять не маршруткою, а велосипедом, навпростець. То ж і у мене запала думка пройтися таким маршрутом, хоч раз. А через цей карантин(весна 2020) "змусив" мене втілити таку думку в життя.
Бо як заїхав я на вихідні до мами,(чи можливо прихворів трішки і "довелося" пересидіти) а з понеділка вже маршрутки не ходили. А потім був то дощ то сильний вітер... Та все таки виріши на завтра йти. Ввечері наміряв шлях по гугл карті, пару кілометрів щоб оцінити скільки часу займе моя подорож. Виходило близько двох годин, а шлях від дому до дому - 9 км.

Зібрався, вийшов. По дорозі вийшло 3 км якраз до того місця де треба сходити з дороги і далі через карєр геть невідомою дорого. Через вікна маршрутки я бачив що люди повертали сюди, на цю дорогу, між двома будинками. Але далі видно не було - доріжка ця кривляла і йшла вгору.

Спочатку я подумав що це зруйнований пам'ятник, але це біла відмітка володінь - початок кар'єру.

Дорога чи скоріше стежка виляла туди сюди і щоб не заблукати хтось помітив дерева та каміння де фарбою, де стрічки з білих пакетів прив'язали на дерева. Це скоріше щоб за темної пори видніше було куди їхати. А їздять тут на роботу велосипедами та мотоциклами.

Доріжка піднімалася круто вгору - ставало цікаво що ж там на горі...

Стрілочка туди, стрілочка сюди а напис "Біжи" на камені насторожив - чого це треба бігти??

З гори відкривається чудовий вид на села поруч, а мого містечка видно лиш половину, решту приховали відвали.

Перевернувши камеру на 90 градусів я наклацав панораму...

Один з кадрів

Це вже іншого разу я йшов з фотокамерою, першого ж разу я її не брав.

Підійшов я вперше до цієї розвилки і обрав наліво, бо ця стежина співпала з загальним напрямком мого руху, та й виднілися багатоповерхівки саме десь там за деревами, а праворуч сильно відводило убік, туди йти було не логічно(але як виявилося пізніше треба було йти саме сюди)

Кадрів лівої дороги нема, бо інші рази я тудою вже не ходив Доріжка йшла, йшла, та раптом на ній з'явилася купа каміння, неначе свідомо хтось перегородив дорогу. Та все-таки сюдою ходили, ледь помітна стежина оминала кучу. Пройшов я ще трохи, та почуття того що заблукав наростало. А сонце вже торкалося горизонту, якби хоч ще з годину світлого дня, не блукати ж тут в сутінках. Багатоповерхівки все ще виднілися за верхівками дерев і я пішов навпростець)))

Далі все таки довелося йти праворуч, сонце сідало, сіло, сутеніло... та невдовзі з'явилися обриси будиночків. Ще кількасот метрів - все будинки, як не як цивілізація. Попереду ще кілометри три-чотири, але здебільшого вулицями, а не пустирем.

Через кільки днів повертався я вже ніби знаючи, та все одно знов блукав. І лиш наступного разу проклав звичний маршрут.

Мабуть що цього каменя з написом ВПРАВО я не помітив, чи не надав значення я ж бачив багатоповерхівки зліва.

Зараз я йду праворуч, на фото видно стовпи, де я блукав минулого разу, тобто пішов ліворуч.

Знов йду ввечері, хоч і трішки раніше.

Через кілька місяців карантин послабили, почали їздити маршрутки, я ще кілька раз пройшовся таким маршрутом.

Цієї весни бачу знов загострюється ситуація. З 21 березня Київ вводить сильніші обмеження. Та мабуть маршрутки у нас все ж ходитимуть.

PS.Є ще один план, поруч село де мешкає шкільний товариш. Щоправда туди 12 км - раз, і доведеться йти в один день туди і назад - це два.