[EN/UA] У пошуках кавера / Looking for a cover

Привіт, українці, привіт спільнота! Видався сьогодні не особливо сумний день, вдалося з лікарні вийти у місто на прогулянку по магазинам. Та забігаючи наперед скажу, що те, по що ходив не знайшов. То мабуть тому, що сьогодні неділя, багато магазинів не працювало. По-перше, світла не було, і не всі магазини використовують генератори, по-друге, вийшли ми з Василем вже аж о п'ятій годині вечора. Василь, це мій товариш, з ним ми познайомилися у лікарні, та "чалимося" у одній палаті.

Як було діло, почув я від медсестри, начебто у вівторок лікар проведе останні процедури та і все, лікарня закінчиться. Ще не знаю що далі, яким чином я буду їхати до місця дислокації, але якось буде. Чи то з лікарняним у військкомат, а там підвезуть, чи то своїм ходом. Але ж туди доїхати немає як, такі єбєня, що транспорт туди не ходить. Ну добре, до обласного центру я доберуся, а далі наберу командира, чи медиків які мене евакуювали і щось підкажуть. Оце весь день про це думав і аж голова болить.

То ми з Василем щоб розрядитися, пішли по магазинам. Снікерсів купили, цукерок всіляких, бо годують добре, а на солодке тягне. А потім я побачив ось це:

Навіть Тарас Григорович Шевченко має кавер на шоломі! О, це ж те що і мені потрібно! Згадав, що треба його купити, бо в останній раз, коли ми з хлопцями були на позиції я про@бав той кавер, будь він не ладен. Зазвичай коли нас міняють ми швиденько збираємося, стрибаємо в машини і по газам, бо обстріли без перепочинку. Кожна хвилина може коштувати життя. І оце я згадав, що того разу в окопі залишився кавер. Він був таким не зручним, сповзав з того шолому, що я його зняв. Сам шолом розмалював у багно, щоб пташки мене не помітили (пташки це дрони, пояснення для тих хто не розуміє). Та там не лише дрони, там і снайпери зняти можуть. В той же останній день на позиції з моїм побратимом так і сталося. Ми сиділи поряд, але у різних окопах. Він хотів накрити свій окоп, бо під відкритим небом не затишно. Трохи підвівся, і миттево його снайпер змалював, поціливши у шию. Та яким дивом він залишився живий, це диво ні що інше! Куля пройшла крізь шкіру шиї навиліт! Слава богу, що та куля не зачепила шийний хребець, хлопець дійсно народився неначе у сорочці! А він у такому шоці, каже, Душа, я бачу кров, шия пече, а що воно таке не розумію. І вже коли ми приїхали "додому" (на перепочинок від позиції) ми з ним у дзеркалі роздивлялися ту дірку у шкірі, палець наскрізь пролізти може.

Коротше, почали шукати з Василем у незнайомій місцевості військовий магазин, знайшли аж два магазини. А там каверу немає, ну то я купив балон з краскою, замаскую той шолом як приїду та і все. А я ще думав, чому раніше так не зробив, був же ж на новий рік вдома, чому не купив?! А то завжди переймався за те, що кавер сповзає, і шолом кольору як морський пісок, одразу як то кажуть "дурня видно з далекого". Так, що до вівторка я з вами, буде час писати, читати, а далі... Час покаже, не прощаюсь.

Hello, Ukrainians, hello community! Today was not a particularly sad day, I managed to leave the hospital and go shopping. But running ahead, I will say that I did not find what I was looking for. That's probably because today is Sunday, many shops were closed. Firstly, there was no electricity, and not all shops use generators, secondly, Vasyl and I left at five o'clock in the evening. Vasyl, this is my friend, we met him in the hospital, and we "hang out" in the same ward.

As it was, I heard from the nurse, it seems that on Tuesday the doctor will perform the last procedures and that's it, the hospital will be over. I still don't know what to do next, how I will go to the place of deployment, but somehow it will happen. Either with sick leave to the military commissariat, and they will take you there, or on your own. But there is no way to get there, such a fuck that the transport does not go there. Well, I'll get to the regional center, and then I'll call the commander or the medics who evacuated me and they'll tell me something. I've been thinking about it all day and my head hurts.

So Vasyl and I went shopping to recharge our batteries. They bought Snickers, all kinds of candies, because they feed well, and they crave sweets. And then I saw this:

Even Taras Hryhorovych Shevchenko has a cover on his helmet! Oh, that's what I need! I remembered that I had to buy it, because the last time the boys and I were at the position, I tried that cover, even if it was not good. Usually, when we are replaced, we quickly get together, jump into the cars and step on the gas, because the shelling is non-stop. Every minute can cost a life. And then I remembered that there was a cover left in the trench that time. It was so uncomfortable, it slipped off that helmet that I took it off. I painted the helmet myself in the mud so that the birds wouldn't notice me (birds are drones, explanation for those who don't understand). But there are not only drones, snipers can also shoot there. That's what happened to my brother on the same last day at the position. We sat next to each other, but in different trenches. He wanted to cover his trench, because it is not comfortable under the open sky. He got up a little, and instantly the sniper shot him, aiming at the neck. But what a miracle he remained alive, this miracle is nothing else! The bullet went right through the skin of the neck! Thank God that bullet did not hit the cervical vertebra, the boy was really born as if in a shirt! And he is in such shock, he says, Soul, I see blood, my neck is burning, but I don't understand what it is. And already when we arrived "home" (for a break from the position) he and I looked in the mirror at that hole in the skin, a finger can slip through.

In short, Vasyl and I started looking for a military store in an unfamiliar area, and found as many as two stores. And there is no cover, well, I bought a can of paint, I'll cover it with a helmet when I get there, and that's it. And I was still thinking, why didn't I do this before, I was at home for the New Year, why didn't I buy it?! And then I was always worried about the fact that the cover was slipping, and the helmet was the color of sea sand, as they say, "a fool can be seen from afar". Yes, I'll be with you until Tuesday, there will be time to write, read, and then... Time will tell, I'm not saying goodbye.