Tel Aviv - Kyiv. Two real stories (EN / UA)

Привіт, друзі. Сьогодні я розкажу Вам дві історії, давню і не дуже.

Hi there! Today I will tell you two true stories, one old and another one more recent.

Я вірю, що не тільки люди і коти вибирають, з ким жити. Речі теж так уміють. Так-так :) Насправді, це Всесвіт посилає нам те, чого ми потребуєм, і у потрібний час. І мені подобається це відчуття магії, коли пазл складається докупи.

I believe that not only people and cats choose whom to live with. Things are the same. Yes, indeed :) Well, in fact, the Universe sends us what we need, and at the right time. And I like this feeling of magic when the puzzle comes together.

Історія перша - про перстень царя Соломона / The first story is about King Solomon's magic ring

Вона якась дуже мені близька, і мені хотілося б мати такий перстень, дуже. Але те, що я бачила в Інтернеті, виглядало занадто попсово. Я була неготова.

"За легендою, знаменитий перстень давньоюдейського правителя був прикрашений написом на івриті הכל עוב. גם זה יעבור. Він оберігав свого мудрого власника від душевних пристрастей, допомагав прийняти правильне рішення і приносив мир і спокій. Дизайн прикраси був незвичним, і підкреслював зміст викарбуваних на ньому слів. Перстень повертався, показуючи то одну, то іншу фразу, нагадуючи, що все у цьому світі минає."

It is very close to me, and I would love to have such a ring, very much. But what I saw on the Internet looked too pop. I was not ready to buy it.

"According to the legend, the famous ring of the ancient Jewish ruler was decorated with an inscription in Hebrew הכל עוב. גם זה יעבור. It protected its wise owner from mental passions, helped to make the right decision, and brought peace. The design of the jewelry was unusual and emphasized the words that were carved out. The ring turned, showing one phrase or another, reminding us that everything in this world passes."

source

Минув час, і ось ми в Ізраїлі. Де ще його купити, як не тут? На всіх трьох наших екскурсіях ми пробігали мимо безлічі сувенірних крамничок, але все воно виглядало Made in China. А от в старому Акко, де 99,9% населення мусульманське, живе одна єврейська сім'я (щоб ви розуміли, сім'ї там - це як у нас родина, і 100 чоловік може бути). Давид Міро зміг заслужити повагу арабської общини, він займається чеканкою срібла і міді і тримає невелику крамничку. І от там, розглядаючи прикраси із зникаючого ейлатсього каменю, мезузи, кубки і ікони, я раптом побачила на вітрині з непримітними перснями його! Він чекав саме на мене, бо був на той момент один єдиний і мого розміру. І ось він мій, ура! Люблю, коли так неочікувано збуваються мрії.

Time has passed, and here we are in Israel. Isn't it the best place to buy it? On our tours, we walked by many souvenir shops, but it all looked Made in China. But in the old Acre, where 99.9% of the population is Muslim, there is one Jewish family (so you understand, families there can be up to 100 persons). David Miro was able to earn the respect of the Arab community, he mints silver and copper and runs a small shop. And there, looking at the ornaments made of vanishing stone from Eilat, mezuzah, cups and icons, I suddenly saw it in the window with inconspicuous rings. It was waiting for me, because at that time it was the only one and of my size. Here he is, cheers! I love it when dreams come true so unexpectedly.

Історія друга про повернення додому / Story number two about returning home

Це було 4 роки тому, у цей самий день, 14 листопада.

That was 4 years ago, on this day, November 14.

Поснідавши на терасі на даху готелю в Тель Авіві о 9 ранку, спакувавши в багаж все колюче, ріжуче, рідке і їстівне, взявши на плечі фотоапарат, а під паху ласти в кульку від Ашана, ми виїхали об 11-й, щоб бути в аеропорту за 4 години до вильоту. За вікном було +27 і сонце. Ми успішно пройшли фейс-контроль на в'їзді в Бен Гуріон і почали черговий квест від стійки А до стійки Х.

До речі, переліт Київ - Тель Авів пройшов до розчарування просто і швидко. По прильоту чомусь тільки нас не питали, до кого ми їдем, не просили показати хоч якийсь затертий папірець, типу бронь або фото багатих родичів, перелічити, що в багажі - нічого! Навіть пандору не просили зняти. А я ж готувалась...

Ось вам паспорт і шалом, тобто велкам. Назад була та сама історія. 4 стандартних питання до мене і чоловіка, і хоч на останнє питання "де зброя чи колючі предмети" ми дружно тикнули пальцьома в найбільшу валізу, їх і це не зацікавило. Приклеїли бірки, і гуд лак, беседер, дьюті фрі.

After having breakfast on the roof terrace of a hotel in Tel Aviv at 9 am, packing into luggage all prickly, cutting, liquid and edible stuff, grabbing a camera and 2 pairs of flippers in a packet from Auchan, we left at 11 o'clock, to be at the airport 4 hours before departure. Outside the window was +27, hot and sunny. We successfully passed the face control at the entrance to Ben Gurion and started the quest from counter A to counter X.

By the way, the trip Kyiv - Tel Aviv was disappointingly simple and fast. Upon arrival, for some reason, we were not asked who we were going to, we were not asked to show at least some worn paper, such as booking or photos of rich relatives, to list that in the luggage - nothing! Even my Pandora was not asked to be taken off. Although I've been preparing ...

Here's your passport and shalom, that is, welcome. Back there was the same story. 4 standard questions to me and my husband, and although to the last question "are there any the weapons or sharp objects?" we simultaneously pointed to the largest suitcase, they were not interested. Glued tags, and good luck, beseder, duty-free.

А треба сказати, що досвідчені пасажири і таксисти розказували, що це скоріше вийняток, і нам просто повезло. Бо зазвичай навіть місцевим інколи доводиться проходити персональний огляд і відкривати багаж.

То ж я все чекала, де ж це єврейське щастя закінчиться. Чекати довелось недовго. Десь над Борисполем стюардеса із зітханням повідомила, що ̶д̶о̶м̶а̶ в Борисполі нам не раді, тому ми летимо на запасний в Харків. Після прохання зберігати спокій і лишатися в кріслах половина літака підхопилася в туалет, друга половина полізла шукати карту. Всю дорогу аж до цього моменту мені, враховуючи останній сніданок о 9 ранку, мріялося про брутальнй і непристойний кусок свинини, але тепер апетит зник.

Київ був паралізований сильним вітром і снігопадом. Подруга, яка обіцяла зустріти нас на своєму рамному позашляховику, яким вони так пишались, перепросила за те, що не приїдуть.

Truth to be said, experienced travelers and wise taxi drivers warned me that this is rather an exception and luck. Because usually even locals sometimes have a personal examination, open luggage and so on.

So I kept waiting for where this Jewish happiness would end. It didn't take long. Somewhere in the sky over Boryspil, the stewardess said with a sigh that our destination just changed, and we are flying to Kharkiv. After being asked to stay calm and stay in their seats, half of the passengers rushed to the toilet, the other half opened a map - where on earth is Kharkiv? All the way up to this point, considering my last breakfast at 9 am, I had dreamed of a brutal and obscene piece of pork. But now my appetite was gone.

Kyiv was paralyzed by strong winds and snow. A friend, who promised to meet us on her frame SUV, which they were so proud of, apologized for not coming coz it's too ... risky.

Харків / Kharkiv

Харків зустрів нас обнадійливим дощем, паспортним і митним контролем, але сам аеропорт виявився не готовим до такої кількості несподіваного щастя. Зарядити телефон нема де, присісти нема де. Щоб купити воду в одному єдиному кафе, довелось стояти в черзі хвилин 40.

З нами прилетіли майже одночасно ще кілька таких літаків. Десь високо під стелею над повним залом змучених непевністю і дорогою людей тихенький робо-голос перетворював інформацію про рейси з text-to-speech в нерозбірливе мнямкання. Тим часом пасажири почали розлізатись хто куди. Через годину циклон очевидно дійшов до Харкова, тож оголосили наш чек-ін аж на 2 стійки, і терміновий виліт через 30 (!!) хвилин. Всі вишикувались в товсту чергу. Через 30 хвилин ми все ще стояли на тому ж місці в черзі, тому відкрили ще 2 стійки, при цьому бідним дівчатам на всіх дали один єдиний друкований список пасажирів, і їм доводилось синхронізувати роботу між собою, перекрикуючи людський хор або по рації.

Знову важим чемодани, скидаєм ремені, показуєм чеки. Цього разу пандору і годинник теж довелося знімати. Нарешті злетіли, і при сильному вітрі рівно в 0:00 замість 18:40 за розкладом колеса літака торкнулись посадкової смуги аеропорту Бориспіль.
Ура!!!

Kharkiv greeted us with rain, passport and customs control, but the airport itself was not ready for so many unexpected happiness. There was no place to charge the phone, nowhere to sit. To buy water in a single opened cafe, hubby had to stad in line for at least 40 minutes.

More planes arrived with us almost simultaneously. Somewhere high under the ceiling above a hall full of people exhausted by uncertainty and the long journey, a quiet robo-voice turned information about flights from text-to-speech into incomprehensible mumbling. Meanwhile, passengers began to crawl. An hour later, the cyclone apparently reached Kharkiv, so our check-in was announced at 2 desks, and an urgent departure in 30 (!!) minutes. Everyone lined up. After 30 minutes we still didn't move forward, so they opened 2 more counters, and the poor ladies were given a single printed list of passengers for all, and they had to synchronize work with each other, shouting or using a walkie-talkie.

We weigh the suitcases again, drop the belts, show the checks. This time the Pandora and the watch also had to be taken off (we're in hurry, remember?) Finally, we all took off, and in a strong wind at exactly 0:00 instead of 18:40, according to the schedule, the wheels of the plane touched the runway of Boryspil airport.
Hooray!!!

Аеропорт Бориспіль / Boryspil International Airport

Ніт, ще не ура... Через пів години із нетрів терміналу випав з десяток чемоданів, і все. Лента за лентою, а багажу нема. За вікном снігова буря, а ми сидимо зачинені в тиші невеличкого залу прильоту без будь якої інформації. Серед пасажирів двоє немовлят і ще двоє-троє чуть більших, одна вагітна жінка, двоє в інвалідній колясці. У половини літака тут просто пересадка на інший рейс, який уже давно тю-тю.

Not yet. Half an hour later, a dozen suitcases fell out of the slums of the terminal, and that's it. The luggage tape is spinning but it's empty. It's late night and snowstorm outside the window, and we're siting closed in the silence of a small arrival hall without any information. Among the passengers, there are two babies and two or three toddlers, a pregnant woman, two persons in a wheelchair. Half of the passengers have a connected flight, which they surely missed.

source

На стіні телефон, але там морозяться і кидають трубку. Десь через 2 години сів черговий літак із Харкова, і наш мокрий багаж радісно посипався із жерла на ленту. Викликаємо таксі майже без надії на успіх, але о диво! Таксі одназу знайшлося! Їде, чекаєм, ще трошки і дома.

Пам'ятаю, як йшла посеред ночі проти вітру, у куртці без шапки, намотавши на шию тоненьку шаль, яку купила в Єрихоні, і тягнучи за собою по снігу важку валізу в одній руці, а другою рукою притискала до грудей ласти в кульку від Ашана. Це було мега незабутньо.

На виклик приїхав не позашляховик, а невеличкий седан SEAT. Я не уявляла, як ми доїдемо, але думати про це просто не було сил. І це добре, бо я досі пам'ятаю, як його носило по слизькій дорозі, і тільки глибокі снігові колії не давали йому злетіти на узбіччя. Двірники і обігрів скла не справлялись із снігом, і водій час від часу відкривав вікно і на ходу чистив рукою ліве дзеркало.

There is a telephone on the wall, but on the other sidethey don't want to help and hang up. 2 hours later, another plane from Kharkiv landed, and our wet luggage happily fell out from the throat onto the tape. We called a taxi almost without hope of success, but what a miracle! A taxi was found at once! It goes, we wait, a little more time and we'll be home.

I remember walking against the snow and wind, in a jacket without a hat, wrapping a thin shawl around my neck, which I bought in Jericho, and dragging a heavy suitcase on the snow in one hand, and holding damn flippers in a packet from Auchan in the other. Mega comical and memorable.

The taxi was not an SUV but a small SEAT sedan. I had no idea how it would get us home, but I was too weak and exhausted to think about it. And that was good, because I still remember how it drove on a slippery road, and only deep snow tracks did not allow it to fly off the road. The wipers and heated glass could not cope with the snow, and the driver had to open the window on the move and clean the left mirror with his hand.

Нарешті вдома / Home sweet home...

Сонце ще не встало, а ми нарешті ми вдома! Не знаю, чого хочеться більше - спати чи їсти. Зайшовши в квартиру, я зрозуміла - хочеться випити. Батареї всі холодні, в квартирі +15. Дзвоню диспетчеру, а там голосове повідомлення - за вашою адресою зниження температури гарячої води! То ще й гарячої води нема, а най тебе... Добре, хоч в Тель Авіві помились. Лягли ми, словом, в 4-й ранку немиті і напівголодні.

А зранку ж на роботу, бо відпустки короткі. Кинувши розчарований погляд на порожній холодильник, я заварила кошерну каву, порізала заморські фрукти, які купила дитині, а вони подавились в чемодані, тому довелось доїдати...

The sun has not yet risen, and we are finally home! I don't know what I want more - to sleep or to eat. When came into the apartment, I realized - I want to drink. The heating batteries are all cold, in the apartment +15. I call the dispatcher, and hear a voice message - "At your address, the hot water temperature drops!" Then there is no hot water, damn it ... Well, at least we had a shower in Tel Aviv...

As our paid days off are not many, then the next day is a working day, should do to work in the morning. Glancing in frustration at the empty refrigerator, I made kosher coffee, cut the exotic fruits I had bought for the daughter, but they were squashed in the suitcase, so we had to eat them ourselves.

І раптом я розумію, що цей перстень знайшов мене дуже і дуже вчасно. Бо все минає. І це теж мине.
And suddenly I realize that this ring found me just in time. Because, you know, everything passes. And this will pass too.

Мудрості Вам і зай мір ґезунд!
Be wise and zei mir gezunt!

This is it, my ring :D

I hope my stories entertained you tonight. Thank you so much for your time to view and read it, for kind support, and interaction. I always appreciate it!

---