Моя невдала спроба пофотографувати Личаківський некрополь

Якось у червні, майже чотири року тому, подруга дружини влаштувала дитяче свято для своєї донечки і запросила туди Даринку. З батьками, звісно ж. Але це мало бути суто дитяче свято, з аніматорами та дитячим столом. І, за попередньою інформацією, компанія дорослих там зібралась суто мамська, так що я б почував себе не дуже комфортно добрячих три години.

Тому я, оскільки дружина не наполягала, я "відпросився" в дружини побродити по місту, щоб продовжувати випробовувати наш новий (ну, не зовсім новий, бо ми придбали вживаний Olympus OMD EM-5 за 8 000 грн, здається, щоб зекономити, бо такий новий коштував разів в п'ять дорожче, якщо мене не підводить пам'ять) фотоапарат. Він у нас був лише декілька місяців, то є ми тільки вчилися ним користуватися.

В мене давно було бажання здійснити прогулянку на Личаківський цвинтар і пофотографувати некрополь, бо я знав, що він, за словами тих, хто там вже прогулювався (я ж там ще не був до того), там дуже красиво. Крім того, ми раніше з дружиною жили на орендованій квартирі на Личаківський і часто ходили пішки по Мєчнікова, поруч з цвинтарем і те, що було видно крізь ворота виглядало дуже красиво.

То ж я сів на трамвай "сімку" (бо дитяче свято відбувалося на Шевченка) і поїхав до Личаківського кладовища. Там і справді було дуже красиво і я з захопленням почав фотографувати всі ці красиві монументи, які виглядали справжніми витворами мистецтва.

Але було два нюанси, які зробили цей процес дуже складним для мене. До першого я був, в принципі готовий. Ну, точніше, я знав про нього, але він мені дуже ускладнив процес зйомок. Річ в тому, що фотоапарат ми придбали із старим "зенітівським" об'єктивом і іншого в комплекті не було. Насправді це крутий об'єктив у вмілих руках, але він годиться не для всіх типів зйомок. Це гарний портретник, але він мені на цвинтарі не дуже підходив, через те, що не дає можливість змінити фокусну відстань. Тобто є 44 мм і все. І щоб статуї та гробниці влазили мені в кадр, треба було дуже далеко відходити, що часто було неможливо.

Ну а другий момент - це моя самовпевненість. Я вирішив фотографувати на ручних налаштуваннях, тобто самостійно обираючи ISO та діафрагму. Ці параметри і з використанням об'єктивів з автофокусом складно новачку, а тим паче із "Геліосом". Я, звісно, передивлявся фотографії на екранчику фотоапарата, але там вони мені здавались нормальними. А от коли я їх відкрив вдома, на великому моніторі, то схопився за голову - всі фотографії були занадто світлими і багато було розмитих. Я пробував їх покращити і дещо мені вдалося, але, в основному, результат мене розчарував. Я, розсердившись, повидаляв майже всі фото з тої прогулянки по некрополю. Тепер я розумію, що й мої навички обробки фотографії тоді бажали кращого і зараз я їх сильно підтягнув, то ж, можливо, я б обробив їх значно краще, але ж проблему фокусної відстані ніхто не відміняв. То ж зараз я знову подумую про те, щоб здійснити, ще одну мандрівку на Личаківське кладовище, щоб ще раз прогулятися там і зафіксувати сумні, але величні історії, закарбовані там у камені.

P. S. А на свято я тоді приїхав, щоб пофотографувати дітей. Ці фото вийшли значно кращими, але також не є серед тих, якими я пишаюсь. Все таки діти постійно рухалися, то ж в такій ситуації без автофокуса скрутно.