The Restoration of a Kiss: The Gold Standard of Trust./Ремонт поцілунку: Золотий стандарт довіри. (En/Ua)

En
Hello everyone. Today, I want to immerse myself in free creativity once again. But I will start with a single story...
When I was working at a school, I received a gift from the grandmother of one of my pupils. When I opened it, it felt like an electric shock. Inside a gold box lay a golden mug. I liked it immensely because it reminded me of one important moment in my life. It was an unexpected kiss, exactly like the one in Klimt’s painting, as if the artist had foreseen our meeting. In Klimt's masterpiece, the man holds the woman's face so tightly, almost like a jewelry setting, and kisses her precisely on the cheek, leaving that very "trace." Remembering it years later, I can still feel the warmth on my left cheek. It is that feeling when, among millions, you see your one and only flower, and the others no longer interest you, even if they are more bloomed, more lush, or brighter.
I cherished the mug and carefully placed it back into its box after every single use. But one day, I didn’t, and something fell from the shelf, chipping off a piece of the porcelain. It was as if it cut the kiss right out of the painting. I was deeply saddened; I didn’t want to say goodbye to the mug. I remember the day it was gifted to me, and I remember the sincere words spoken by the boy's grandmother. I felt genuine regret that I hadn’t kept it safe.
Klimt managed to encode something so universal yet profoundly intimate into "The Kiss" that this state of being breaks through both space and time. For me, it is not about the gold, but about that sealed moment when feelings, trust, and pure impulse won.
And then, I found a way to repair my kiss. I bought a two-component epoxy glue and gold dust, and I used the Kintsugi method. This was incredibly important to me.
Now, it is no longer just a vessel for hot drinks. I use it every day as a container for my beauty tools—brushes that touch my cheek every single morning. The kiss did not vanish; it underwent restoration and became a part of my daily ritual. I noticed that fragments mended with gold become stronger than the original piece.
This is where the greatest value of such stories lies—across time, they preserve the moments of the highest "value" in my memory. Back then, a man instantly gave a colossal amount of trust, not knowing what he would receive in return. And it is this very gold standard of memory that remains completely untouched by any inflation of time.

Ua

Привіт усім. Сьогодні мені хочеться знову поринути у вільну творчість. Але почну з однієї історії:
Раніше, як я працювала в школі, то отримала подарунок від бабусі вихованця. Коли я відкрила мене наче током вдарило. В золотій коробці лежало золоте горнятко. Воно мені дуже сподобалося, тим що нагадувало про один важливий момент в моєму житті. Це був несподіваний поцілунок, точнісінько як на картині Клімта, наче художник передбачив нашу зустріч. У Клімта на картині чоловік справді тримає обличчя жінки дуже міцно, майже як ювелірну оправу, і цілує саме в щоку, залишаючи той самий «слід». Згадуючи через роки я відчуваю досі тепло на своїй лівій щоці. Це коли серед мільйонів ти бачиш одну свою квітку і інші вже тебе не цікавлять, хоч вони більш розквітли , більш пишніші чи яскравіші.
Я берегла горнятко і бережно ставила його в коробку щоразу після використання. А одного разу не поставила і з полички щось впало і надкололо шматок порцеляни. Наче вирізало поцілунок з картини. Я дуже засумувала, я не хотіла прощатися з горнятком. Я пам'ятаю той день, коли мені його подарували, я пам'ятаю щирі слова, які говорила бабуся хлопчика. І мені щиро шкода, що я його не зберегла.
Клімту вдалося закодувати в «Поцілунку» щось настільки універсальне та водночас інтимне, що цей стан «пробиває» простір і час. Для мене це не золото, а запечатаний той момент коли перемогли почуття, довіра і чистий імпульс.
А потім я знайшла можливість поремонтувати мій поцілунок. Я купила двохкомпонентний епоксидний клей і золотий пил і скористалася методом кінцуґі.
Це для мене було надзвичайно важливо.
Тепер це не просто посуд для гарячих напоїв. Я використовую її щодня як ємність для інструментів краси, пензликів, які щоранку торкаються моєї щоки. Поцілунок не зник, він пройшов реставрацію і став частиною мого щоденного ритуалу.
Я помітила, що уламки, склеєні золотом, стають міцнішими за першопочаткову річ.
У цьому й полягає найбільша цінність таких історій — вони крізь час бережуть моменти найвищої "вартості" у моїй пам'яті. Тоді чоловік одномоментно дав колосальну довіру, не знаючи про те, що отримає натомість. І саме цей золотий стандарт пам'яті залишається непідвладним жодній інфляції часу.

My personal reflections on life, family, and the choices we make. Written in my native Ukrainian, translated and adapted into English for the Hive community with the help of an AI assistant. Photos taken on my personal smartphone during this meeting. Photos from my personal gallery on my phone were used. Thank you for your attention and visit.