The longest day in my life./ Найдовший день в моєму житті. (EN/UA)

Hi to all. Today I want to write about what I did without my son all day and how it all ended.
Yesterday, when I found out about the day off, I immediately went to the gym and the pool. This sports complex has a bathhouse, where I calmly brainstormed about how to use this free time in the most useful way for myself. There were many thoughts, and everything was wrong. I immediately dismissed plays, theaters, and concerts from my plans, although I have long wanted to go to the Lviv Opera House for opera or ballet. It would be possible to go on a short trip. You could walk through your native Lviv.
One day is not too much to plan something grandiose. One day is good to rest from the daily routine, sleep, prepare for the new week, which I did in the end.

Привіт усім. Сьогодні хочу написати про те, що я робила без сина цілий день і чим це все закінчилося.
Вчора, коли я дізналася про вільний день, то одразу пішла в спортзал, басейн. У цьому спорткомплексі є лазні, де я спокійно мізкувала про те, як найбільш корисно використати для себе цей вільний час . Думок було багато, і все було не те. Вистави, театри, концерти я одразу ж відкинула з планів, хоч я дуже давно хочу піти в львівський оперний театр на оперу чи балет. Можна було б поїхати в якусь коротку поїздку. Можна було гуляти рідним Львовом.
Один день це не надто багато, щоб щось грандіозне можна було б спланувати. Один день добрий, щоб відпочити від щоденної рутини, виспатися, підготуватися до нового тижня, що я і зробила врешті.

After returning home, I watched TV for the first time in a long time. We haven't switched it from children's channels for a long time. There they were showing some TV series about a murder investigation. I like to watch detective stories, it is very distracting from other thoughts when you delve into the plot.
I also watch various videos on YouTube about the history of Lviv, the Lychakiv cemetery. Now, the origin of the city is interpreted in a completely different way. If there is an opportunity, I also want to go to the old city and look around with my own eyes, and not through the phone screen, those old tenement houses.
And I also watched videos with scandals in Lviv. The perpetrator of the embezzlement of millions said in court: "Everything that is happening now is a consequence of what happened before." Ingenious! No one can argue with him!
Life is raging, someone is constantly dying, someone is being born, and we have a war. I have a habit of voting every day for petitions to award the hero of Ukraine to fallen soldiers. It's not difficult, I turn the pages, and there are thousands of victims and their relatives begging for our voice.

Повернувшись додому я вперше за довгий час дивилася телевізор. Давно його ми не перемикали з дитячих каналів. Там показували якийсь телесеріал про розслідування вбивства. Я люблю детективи дивитися, це дуже відволікає від інших думок, коли заглиблюєшся в сюжет.
Ще я дивлюся різні відео в ютюб про історію Львова, Личаківський цвинтар. Зараз зовсім по іншому трактують виникнення міста. Як буде нагода, я також хочу піти в старе місто і роздивитися своїми очима, а не через екран телефона ті старі кам'яниці.
А ще я дивилася ролики зі скандалами у Львові. Винуватець розкрадання мільйонів на суді сказав: "Все, що зараз відбувається є наслідком того, що було раніше". Геніально! Ніхто не може з ним посперечатися!
Життя вирує, постійно хтось вмирає, хтось народжується, а в нас війна. Я маю звичку ще голосувати за петиції присвоєння героя України загиблим воїнам. Це не важко, гортаю сторінки, а там тисячі загиблих і їхні рідні благають про наш голос. Якщо ваша ласка, пролосуйте за загиблого чоловіка моєї знайомої Романа Бажана. Вони 9 років чекали на народження свого первістка. Сини народилися один за другим. Потім почалася війна і він пішов на захист нашої країни.Цей чоловік загинув рятуючи своїх побратимів і військову техніку. Зараз Оля сама залишилася з двома чудовими хлопчиками. Не будьте байдужими до чужого горя.
Посилання петиції залишу тут

The morning started differently for me. I slept in Maxim's bed, because there are his soft toys and the smell of my son. The room was too quiet. Even my sick father said that for some reason Maxim could not be heard. And I started calling my son on the phone to say hello to him. But no one answered me. I made coffee, drank it and dialed my son's number again. Then I texted him. "He must be having a lot of fun there," I thought.
Already closer to dinner, I called my ex-husband and asked why Maksym was not answering me. To which he said that everything is fine, they are eating and that they are not going anywhere. Some restlessness arose in me. Maksym wrote only "Hello".
I occupied myself with any monotonous things in order not to think about what worried me a lot

Ранок почався для мене якось інакше. Я спала в ліжку Максима, бо там є його м'які іграшки і запах сина. В кімнаті було надто тихо. Навіть мій хворий батько сказав, що чомусь Максима не чути. І я почала дзвонити на телефон до сина, щоб привітатися з ним. Але ніхто мені не відповідав. Я зробила каву, попила її і знову набирала номер до сина. Потім написала йому повідомлення. "Мабуть йому там дуже весело"- подумала я.
Вже ближче до обіду я подзвонила до колишнього чоловіка і спитала, чому Максим не відповідає мені. На що, той сказав, що все добре, вони їдять і що нікуди не йдуть. Якийсь неспокій зародився в мені. Максим написав лише "Привіт".
Я займала себе будь якими монотонними справами, щоб не думати про те, що мене дуже хвилювало.

I waited for Maxim near the house in the evening. He firmly took my hand and led me home. Then there were tears. His tears, and then my tears. Maxim hugged me and did not let go. He said he missed me a lot. The fact that he told about his trip to his own father, grandparents, and even his godfather did not surprise me at all. Nothing has changed since I lived there. But it traumatizes the psyche of the child. Now I am faced with a choice whether to allow such meetings or not. Maxim is surprised that dad does not know how old his son is; that a grandmother plays games on her phone instead of playing with her grandson; that the godfather comes at night and sleeps all day; that the father smokes in the car in the presence of the child; that a father buys flowers for someone's birthday and buys nothing for his son; that he was given food once when I called. Maxim has never seen anything like this. And yet he wants to see his dad, even though he understands that he is not a good person.

Я дочекалася Максима вечором біля будинку. Він міцно взяв мене за руку і повів додому. Далі були сльози. Його, а потім і мої. Максим мене обіймав і не відпускав. Він казав, що дуже скучив. Те, що він розповідав про свій похід до свого рідного тата, бабусі і дідуся, а ще хресного тата, мене ніяк не здивувало. Нічого не змінилося від часу, коли я в них жила. Але дитині це травмує психіку. Тепер я стою перед вибором чи дозволяти такі зустрічі чи ні. Максимові дивно, що тато не знає скільки синові виповнилося років; що бабуся грає в ігри в телефоні, замість того, щоб гратися з внуком; що хресний тато приходить вночі і спить цілий день; що тато курить в машині в присутності дитини; що тато купує комусь квіти на день народження, а синові нічого не купує; що йому давали їсти один раз, тоді коли я дзвонила. Максим такого ніколи не бачив. І все ж він хоче бачитися з татом, хоч розуміє, що він не добра людина.

I understand the shock of the child. He lives in a world I created where everything revolves around him. And so, for a whole day, he got into another world, where everyone lives in the same house, but everyone thinks only about themselves.
That's why I don't want such a weekend without my son. It is better that we learn to overcome our life path together. Seeing my son's tears because of an insult to his father is very painful for me. Believe me, I want all the best for Maxim. It's a pity that I can't choose him a new father who would take care of him and be his friend.

Я розумію шоковий стан дитини. Він живе в світі, який я створила, де все крутиться навколо нього. І ось, на цілий день, він потрапив в інший світ, де всі живуть в одній оселі, але думають лише кожен про себе.
Тому я не хочу таких вихідних без сина. Краще ми разом будемо вчитися долати наш життєвий шлях. Бачити сьози сина через образу на батька- це дуже боляче для мене. Повірте, я хочу всього доброго для Максима. Шкода, що я не можу йому вибрати нового батька, який би дбав про нього і був йому за друга.