Ось такий тепер Океан.

Привіт усім! Сьогодні в мене було 5 годин для того, щоб займатися тим, що я люблю. А саме, досліджувати своє місто і про це вам хотіла б зараз написати.
А як вам моя назва?
Океан це відомий магазин у Львові. Колись там продавалася різноманітна рибна продукція. Прилавки були завалені рибним делікатесом. Я пам'ятаю, що в цьому приміщенні стояв сильний рибний запах. Я колись працювала в рибному відділі магазину, який працював поряд з моїм домом. Тоді я пахнула рибою і речі мої також пахли рибою. Тому я не дуже любила ходити в рибний магазин. Але Океан, це легендарний магазин!
Зупинка біля Океану.
Зустріч біля Океану.
Покупки в Океані.
Окрасою будівлі була неймовірно красива мозаїка Океану.

Будівля на моїх фотографіях нова. Це вже перебудоване приміщення. Фактично відбулось так, що попереднє приміщення було зруйновано, разом з мозаїкою на фасаді будівлі, а новий будинок звели, а тоді повернули копію мозаїки Океану. Нова окраса будинку збільшена за рахунок викладення більшими розмірами частинок мозаїки.

Здалеку мозаїка приваблювала мене, коли я їхала в автомобілі. Я одразу ж зрозуміла, що маю прийти сюди і роздивитися усі деталі особисто.
З однієї сторони будівлі працює художньо-мистецька школа. З іншої супермаркет, а також чотири поверхи офісів і один великий магазин одягу, на останньому працює якась ресторація.

Мені довелося довго чекати, щоб зробити фотографії без людей. Вони невпинно проходили повз мозаїки. Також зробити фотографію загальною, то вона втрачається на тлі будівлі.

А як вам? Схоже це на океан?
Я ще ніколи не бачила океану. Тому не можу сказати напевно, так це має виглядати чи ні.

Мозаїка Океан це об'ємна ліпнина з мозаїковим оздобленням. Можливо це мармур або якісь камінці, про це не має жодної інформації.

Я піднялася вверх аж до четвертого поверху. Там було пусто і тихо. Справді дивно, що люди, які зруйнували старий магазин, який любили усі жителі цього мікрорайону міста, вони спочатку знищили мозаїку разом з будівлею, а потім її відновили, але дух того місця вже не повернути.

Вид з останнього поверха. На останньому поверсі є якась ресторація. Але найбільше людей було в магазині одягу. Там були сьогодні довгі черги. І я також хотіла там купити якусь дрібницю, але я не хотіла стояти в черзі.

Потім я мала зустрітися з Максимом в аквапарку. Максим там був з своїм вчителем Антоном і своїми побратимами з бойового гопака. Я трохи переживала за Максима. Кілька днів тому в нього хотіли двоє хлопців відібрати його новий самокат. Ми тільки вийшли на площу і Максим почав вправлятися в своїх трюках і їзді на самокаті. Двоє хлопців підійшли до нього зі словами "Ти, що оборзів!" Потім вони побачили мене і сказала "добрий вечір" і "вибачте".
Я відпустила Максима в аквапарк тільки тому, що довіряю його вчителю. Він мене запевнив, що там безпечно. Гопаківці це велика родина. Мені дуже подобається, що Максим займається тим, чим любить.

Повз мене по мосту проїзджали трамваї. Дуже це гарно було на фоні неба. Це був чудовий день. За 5 годин я встигла пробігли 3 кілометри, піти на степ аеробіку, поплавати і погрітися в сауні. Пізніше я дослідила будівлю з мозаїкою Океан. А ще я ходила на колишнє місце праці у Фокстрот. Я там працювала в 2006-2009 роках. Це була моя найкраща робота. Зараз все змінилося, магазин, продавці, електроніка. Мої спогади про це місце залишається теплим.

Я зустріла Максима в аквапарку. Вчитель Антон як покровитель оберігав наших дітей. Знаєте що мені сказав Максим? Що він знає, що він хоче на своє день народження. Це буде похід в аквапарк. Дуже йому сподобалося, так, що він без упину говорив і говорив. Я раділа за нього і за цей час, який в мене був. Коли Максим з гопаківцями, то я спокійна. Мені дуже подобається відношення вчителів, їхні пояснення дітям, виховання, фізичне покарання і розваги. В нас росте чудова українська молодь. Ми маємо чим гордитися, нам є чим відрізнятися від інших народів.
Дякую вам за увагу. Ми продовжуємо боротися за своє існування. Сьогодні ми спускалися в бомбосховище з Максимом. Там було дуже багато військових. Я ще стільки чоловіків, і ще й військових в одному місці давно не бачила. Вони усі говорять українською мовою, але з різних регіонів України. Я слухала і насолоджувалася цим. Ми сиділи на лавці біля дитячих іграшок. На стіні грів великий обігрівач.
А наші "котики" грають в машинки і просто роблять свою роботу.
Слава Україні! Слава ЗСУ!