Museum of occupation regimes in Lviv./Музей окупаційних режимів у Львові. (En/Ua)

Привіт усім. Я кілька днів перебираю в своїй голові побачене в музею в'язниця на Лонського. Сьогодні продовжується наша з вами боротьба за існування української мови і нації. Продовжується, бо вони прийшли знову вбивати нас за нашу милозвучну українську мову, красти нашу культуру і видавати її за свою, вбивати нас за наші символи: прапор і герб. Це вже було не раз на нашій землі.
В один яскравий день я таки наважилася піти у в'язницю, де масово мучили і вбивали українців, істориків, публіцистів, людей, які стійко пропагували українські традиції. Саме завдяки їхнім зусиллям ми маємо свою мову і культуру. Тепер я розумію, чому саме поряд в'язниці величається пам'ятник жертвам комуністичного режиму.

Hi to all. For several days, I have been going over in my head what I saw in the museum of the prison on Lonsky. Today, our struggle with you for the existence of the Ukrainian language and nation continues. It continues because they have come to kill us again for our melodious Ukrainian language, to steal our culture and pass it off as their own, to kill us for our symbols: the flag and coat of arms. This has already happened more than once on our land.
One bright day, I did dare to go to the prison, where they tortured and killed Ukrainians, historians, publicists, people who persistently promoted Ukrainian traditions. It is thanks to their efforts that we have our language and culture. Now I understand why there is a monument to the victims of the communist regime right next to the prison.

Як виявилося, що я прийшла в обідню перерву і мені потрібно було почекати. Я пройшла поряд високої стіни в'язниці. За цією стіною має бути подвір'я цієї в'язниці. Навпроти розміщені трьоховерхові будинки. І на фасаді одного будинку я побачила обличчя. Це було вражаюче, бо обличчя дивилося прямо на подвір'я в'язниці. Я мала ще трохи часу і тому я прочитала історію цього будинку номер 4. Цей будинок викупив батько вбитої дівчини. Його доньку вбили двоє злочинців, яких зловили і помістили у цю в'язницю. Тому батько наказав на даху будинку виготовити обличчя своєї доньки, яке буде дивитися на своїх кривдників, коли ті будуть гуляти на подвір'ї в'язниці. Такий це і має вигляд. Я ще такого ніколи не бачила. Так і у такій в'язниці я також ще ніколи не була. Хоча кілька років тому я відвідувала концтабір в Усвенцім.

As it turned out, I came during my lunch break and had to wait. I passed by the high wall of the prison. Behind this wall should be the courtyard of this prison. There are three-story houses opposite. And on the facade of one house I saw a face. It was impressive, because the face looked directly at the prison yard. I still had some time, so I read the story of this house number 4. This house was bought by the father of the murdered girl. His daughter was killed by two criminals who were caught and put in this prison. Therefore, the father ordered to make the face of his daughter on the roof of the house, which will look at her offenders when they are walking in the prison yard. This is what it looks like. I have never seen this before. I have never been to such a prison either. Although a few years ago I visited the concentration camp in Auschwitz.

Рівно о 14 год, двері відчинилися і я потрапила в середину в'язниці. Цікавість і страх мене наповнювали водночас. Жінка, яка працює в цьому музею запропонувала мені екскурсію, але я відмовилася. Я подумала, що яка це в неї життєва карма працювати в в'язниці, хоча і не діючій. Це безкоштовний музей, але не відомо, чи буде він тут надалі. Я дізналася, що директор музею зараз на фронті, і йому не продовжили робочий контракт. Що частину приміщень музею повільно забирають під іншу державну установу. На подвір'ї вязниці кілька років тому почалися розкопки. Туди зараз не пускають. Для відвідувачів відчинені лише частина першого поверху. Все залишилося в такому ж стані, яким приміщення дійшло до нас.

Exactly at 2 p.m., the doors opened and I got into the middle of the prison. Curiosity and fear filled me at the same time. The woman who works in this museum offered me a tour, but I refused. I thought, what kind of life karma does she have to work in a prison, although not an active one. It is a free museum, but it is not known if it will be here in the future. I found out that the director of the museum is now at the front, and his work contract was not renewed. That part of the museum's premises is slowly being taken over by another state institution. Excavations began in the prison yard a few years ago. They are not allowed there now. Only part of the first floor is open to visitors. Everything remained in the same condition in which these prison premises reached us.

Двері, які ведуть у слідчий ізолятор. Поряд знаходиться оглядова кімната. Усе з'єднано вузькими коридорами. Мені було дуже страшно йти цим моторошним, навіть вдень, коридором. Я відчувала сильну негативну енергетику з кожним своїм кроком. Мені дуже хотілося скоріше вийти звідти, але я мала на меті пройти до виставки вишивки риб'ячими кісточками. Саме в цій в'язниці у Львові, як і в сотнях таких же по всій країні в'язницях творилися жахіття окупаційних режимів. Це найбільша колишня в'язниця у Західній Україні.

The door leading to the detention center. Nearby is a room for examining prisoners. Everything is connected by narrow corridors. I was very scared to walk through this creepy corridor, even during the day. I felt strong negative energy with every step I took. I really wanted to get out of there as soon as possible, but my goal was to go to the exhibition of embroidery, which was embroidered by prisoners with fish bones. It was in this prison in Lviv, as well as in hundreds of similar prisons throughout the country, that the horrors of the occupation regimes took place. This is the largest former prison in Western Ukraine.

Оригінальний розпорядок дня ув'язнених зберігся прикріплений на одній з стін. Також кожні півтора метрів на стіні знаходиться тривожна кнопка для виклику підкріплення під час нестандартних ситуацій.

The original daily routine of the prisoners was preserved attached to one of the walls. Also, every one and a half meters on the wall there is an alarm button for calling reinforcements during non-standard situations.

Тут з права знаходяться камери-одиночки і камери для смертників. Так страшно виглядають ці двері з відчиненими віконечком. Я дуже боялася подивитися в цю камеру.

Here, to the right of the corridor, there are solitary cells and death cells. This door with an open window looks so scary. I was very afraid to look through this small window in the prison cell.

Далі знаходиться велика кімната. Поряд замкнені двері на подвір'я. Стіни наповнені інформацією про відомих українців, які певний період перебували увязненими через свої політичні переконання. Одним з яскравих представників були В'ячеслав Чорновіл, Ігор і Ірина Калинець, Левко Лук'яненко, Іван Гель, Зорян Попадюк, Стефанія Шабатура.

Next is a large room. Nearby is a locked door to the yard. The walls are filled with information about famous Ukrainians who were imprisoned for a certain period because of their political beliefs. Vyacheslav Chornovil, Ihor and Iryna Kalynets, Levko Lukyanenko, Ivan Gel, Zoryan Popadyuk, Stefania Shabatura were among the bright representatives.

Ось такими плитами вистелене подвір'я в'язниці. Вони були привезені з єврейського цвинтаря з поховань на Янівськогму цвинтаря. Тим самим знищуючи єврейські поховання в період другої світової війни. Кажуть що гранітні і мармурові плити німці вивозили з країни, а бетонні закопували у дороги і площі. Тому частини єврейських пам'ятників під час ремонту було знайдено в багатьох частинах міста.

Here is the prison yard lined with such tiles. They were brought from the Jewish cemetery from burials in the Yanivskogma cemetery. Thereby destroying Jewish burial grounds during the Second World War. They say that the Germans took granite and marble slabs out of the country, and buried concrete slabs in roads and squares. Therefore, parts of Jewish monuments were found in many parts of the city during the renovation.

Кімната для гігієнічний процедур ув'язнених викликає в мене жах.

The room for hygienic procedures of prisoners terrifies me.

Наступна кімната, яка відчинена для огляду відвідувачів- це "кімната слідчого". Тут також все залишилося в тому стані, в якому залишили ці приміщення окупанти.

The next room open to visitors is the "investigator's room". Here, too, everything remained in the state in which the occupiers had left these premises.

Будинок займає три поверхи і півальні приміщення. Вдень ув'язнені були змушені підкорятися розпорядку дня, а вечором в підвальних приміщеннях проводилися допити і примушення до признання своєї вини. Всі ці приміщення просочені кров'ю і слізьми нескорених українців, а також євреїв, поляків.

The house occupies three floors and a basement. During the day, the prisoners were forced to obey the daily routine, and in the evening, interrogations and coercion to confess their guilt were held in the basement. All these premises are soaked with the blood and tears of invincible Ukrainians, as well as Jews and Poles.

Наступні відчинені двері привели мене і кімнату фотолабораторію. Ця кімната існувала ще від польських часів. Тут при поступленні кожному ув'язненому робили три фотографії анфас, профіль, три чверті.

The next open door led me to the photo lab room. This room has existed since Polish times. Here, upon admission, three photographs were taken of each prisoner, full-face, profile, and three-quarter length.

На стінах подані списки розстріляних людей. Ця в'язниця була "машиною смерті" в руках тоталітарного режиму комуністичної влади.
Не усі люди, які вижили після тортур в цій в'язниці, можуть переступити знову поріг цього будинку.

Lists of executed people are displayed on the walls. This prison was a "death machine" in the hands of the totalitarian regime of the communist government.
Not all people who survived torture in this prison can cross the threshold of this house again.

Я впевнена, що такі жахливі пам'ятки історії мають бути для того, щоб ми продовжили свою боротьбу проти окупації нашої території. Думаю старша школа має в обов'язковому режимі вивчати таку частину історії.
Ніхто на нашій землі не буде для нас добрим. Спочатку поляки створили в'язницю на Лонського, пізніше комуністи використовували для власних репресій населення, а німці під час окупації свої. Так вже було не раз і не два в історії України. Українці мають силу і розум протистояти повторенню масових розстрілів, вбивств і катувань.

I am sure that such terrible monuments of history should be in order for us to continue our struggle against the occupation of our territory. I think that high school should study this part of history in a mandatory mode.
No one on our earth will be good for us. At first, the Poles created a prison on Lonsky, later the communists used it for their own repression of the population, and the Germans during the occupation arranged their ideologies. This has happened more than once or twice in the history of Ukraine. Ukrainians have the strength and intelligence to resist the repetition of mass shootings, murders and torture.

В наступних кімнатах виставлені речі ув'язнених, які збережені їхніми родичами. Вони стали певними реліквіями, які передаються з покоління в покоління, розповідаючи справжню жахливу історію кожного з них.

In the following rooms, the prisoners' belongings, which were kept by their relatives, are exhibited. They have become certain relics that are passed down from generation to generation, telling the true terrible story of each of them.

Я побачила ці вишиті ікони. Це неймовірні роботи. Уявіть собі, що жінки і чоловіки вишивали риб'ячими кісточками без узорів і спеціального навчання.
Я хочу в наступному дописі розповісти про кожну вишиту ікону і експонати музею. Також тут періодично проходять тематичні виставки.
Дякую всім за увагу. Мені дуже важко було написати цей допис. Страшно мені розуміти, що зараз в Україні відбувається війна і знову окупація. Я розумію, що такі в'язниці діють і сьогодні, що тисячі людей залишаться знову безвісти зниклими, вбитими і замученими від тортур.

I saw these embroidered icons. These are incredible works. Imagine that women and men embroidered with fishbones without patterns and special training.
I want to talk about each embroidered icon and museum exhibits in the next post. Thematic exhibitions are also periodically held here.
Thank you all for your attention. I had a really hard time writing this post. It is scary for me to understand that now there is a war in Ukraine and another occupation. I understand that such prisons operate even today, that thousands of people will remain missing again, killed and tortured.