Весна, травень і третій місяць війни

Я б хотіла лежати у високій траві, вдихати аромат кульбабок і дивитися на хмари.

Або їхати будь куди, довго-довго, як раніше, і щоб обабіч пливли кольорові квітучі поля.

Або сидіти за обіднім столом із своєю родиною з нагоди неділі і мого приїзду.

Чи дізнаватись цікаві подробиці про знайоме місто на екскурсіях із улюбленим гідом.

Я згодна навіть садити картоплю, чергуючи бухтіння і жарти, а увечері вести довгі задушевні розмови із сусідами.

Але війна зробила це неможливим. А те, що залишилось, схоже не кашу без солі...

Лежати у траві може бути небезпечно через замінування. І поїхати нікуди не вийде, бо немає палива. Скоро воно знову з'явиться, але тоді життя стане ще дорожчим і ще складнішим. І день матері доведеться відбути далеко від мами, яку я не бачила від Різдва. А екскурсоводи вдень і вночі зайняті волонтерством. Та й садіння картоплі мені мабуть уже не світить, бо будинок доведеться продати разом із городом і садом, який колись посадив мій покійний тато. Я навіть не зможу приїхати, щоб попрощатись із сусідами і місцем, яке так люблю...

Я вірю, що це закінчиться, і у мене знову буде можливість обійняти ВСІХ своїх близьких і друзів. А до того часу я намагаюсь щодня наближати нашу перемогу, а мої почуття наче заховані, закриті у бомбосховищі. Чекають, коли можна буде знову вийти назовні, щоб відсміятись і відплакати ці довгі місяці.

Одна частина мене думає про те, що буде після перемоги. А інша частина готується до гіршого.

Травень - мій улюблений місяць року. Хай так буде й надалі.

Все буде Україна 💙💛