Всесвіти, народжені в нічних змінах: Феномен Лю Цисіня
Іноді знакові моменти в літературі відбуваються не на літературних вечірках, а десь між нічними змінами на електростанції. Саме так було з чоловіком, який понад чверть століття провів, працюючи інженером-комп'ютерником у провінції Шаньсі, а ночами писав фантастику. І ось 23 серпня 2015 року його ім'я пролунало на 73-му Світовому конвенті наукової фантастики у Спокані. Його роман отримав «Х'юго» — нагороду, яку дехто називає фантастичним «Нобелем». Це був перший раз в історії премії, коли її забрав перекладний твір, і вперше її присудили автору з Азії. А оголосив переможців не ведучий, а космонавт з Міжнародної космічної станції у відеозверненні. Сам автор, до речі, тоді не полетів на церемонію, і про це шкодував роками. Таке от життя: від пульта керування турбінами до світового визнання, оголошеного з космосу.
Але як людина приходить до такого? Іноді це починається з дитинства. 23 червня 1963 року він народився в Пекіні. Його батько працював в одному з вугільних інститутів, а мати була демобілізованою військовослужбовицею. Однак дитинство припало на буремні часи: Культурна революція відправила його батьків на шахти, а самого хлопця, під час найнебезпечніших «насильницьких чисток», відправили до родичів, подалі від хаосу великих міст. І ось одного вечора, коли йому було лише сім років, він стояв серед натовпу людей біля ставка, вдивляючись у нічне небо. 25 квітня 1970 року Китай запустив свій перший штучний супутник. Цей момент, за його власним зізнанням, став першим свідомим поштовхом до фантастики.
Згодом, уже в старших класах школи, він прочитав «2001: Космічну одіссею» Артура Кларка, і це було як спалах – він відчув, що створений саме для наукової фантастики. А коли в 1978 році вийшла повість, написана китайцем для китайців, це показало йому, що жанр, який він так полюбив, не є лише чужою, перекладною територією.
Отримавши диплом за спеціальністю «гідроенергетика» у 1985 році, він влаштувався інженером-програмістом на електростанції, де пропрацював понад два десятиліття. Проза ж писалася вечорами та ночами, між основними обов’язками. Дебютне оповідання вийшло друком лише в червні 1999 року. Але це було лише початком. З 1999 по 2006 рік, дев'ять років поспіль, він здобував китайську премію «Галактика» — найпрестижнішу національну нагороду в жанрі, такий собі китайський аналог «Х'юго». Така стабільна продуктивність була справді унікальною для того періоду в західній фантастиці. Його визнання зростало: у 2010 році він отримав літературну премію, а один із його романів ще до перекладу увійшов до трійки найкращих за версією китайського літературного часопису. Це було визнання, що вийшло за межі жанрової спільноти задовго до того, як про нього дізналися на Заході. Лише після міжнародного успіху трилогії він остаточно залишив електростанцію, аби повністю присвятити себе письменницькій справі. Сьогодні він не лише член Спілки письменників Китаю, а й заступник голови Спілки письменників своєї провінції.
Коли його ім'я стало синонімом «твердої» наукової фантастики, поруч із тим самим Артуром Кларком, якого він вважає своїм головним орієнтиром дитинства, його трилогія «Пам'ять про минуле Землі» стала першим системним експортом китайської наукової фантастики на західний ринок. Світовий наклад лише першого роману, який приніс йому «Х'юго», перевищив три мільйони англомовних примірників, а загалом по всьому світу — тридцять мільйонів.
Особливої згадки заслуговує титанічна праця над тим, аби ці історії дісталися українського читача. Всі три романи циклу – «Проблема трьох тіл» (2017), «Темний ліс» (2019) і «Вічне життя Смерті» (2021) – вийшли у видавництві BookChef у перекладі Євгена Ширіноса безпосередньо з китайської, а не через проміжну англійську чи російську версію. Це справжній перекладацький подвиг, враховуючи обсяги книг: 432, 704 та 816 сторінок відповідно.
Чим же ця трилогія настільки захоплює? Вона не просто нарощує масштаб, а змінює оптику під кожен конкретний науковий і моральний аргумент.
Перший роман, «Проблема трьох тіл», занурює нас у дві паралельні сюжетні лінії. У роки Культурної революції астрофізикиня на власні очі бачить, як хунвейбіни забивають її батька, а потім саму її, репресовану, відправляють на таємну військову базу, що офіційно шукає позаземний розум. У сучасності нанотехнолог розслідує загадкові самогубства фізиків і натрапляє на віртуальну гру, яка симулює цивілізацію розумних істот із системи трьох сонць, що шукають новий дім. Ця книга вийшла в Китаї ще 2008 року, після серіалізації в журналі.
Далі – «Темний ліс». Тут людство дізнається, що проточні суперкомп’ютери трисоляріан можуть стежити майже за всім, крім людських думок. Тому запускається проєкт, де чотирьох стратегів наділяють необмеженими ресурсами, сподіваючись, що їхні справжні плани залишаться таємницею. Один із них, астроном, розвиває «космічну соціологію» — дисципліну, що виводить із двох аксіом моторошну «гіпотезу темного лісу»: будь-яка цивілізація, що виявить себе, ризикує бути знищеною. Оригінал цього роману також вийшов у Китаї 2008 року. Цікаво, що англійською його перекладав інший фахівець, ніж першу і третю частини, чим пояснюється помітна стилістична відмінність у західних виданнях.
І насамкінець – «Вічне життя Смерті». Інженерка космічних систем стає новою «Тримачкою меча» — людиною, що може активувати механізм взаємного знищення. Роман охоплює тисячоліття: людство переживає різні епохи, зустрічаючи сили, для яких і люди, і трисоляріани є незначними. А смерть, за метафорою, винесеною в назву, лишається єдиним по-справжньому вічним орієнтиром, до якого врешті-решт приходить кожна сюжетна лінія. Ця книга, що вийшла в Китаї 2010 року, принесла авторові премію «Локус» у 2017 році. Хоча на «Х'юго» того ж року вона лише номінувалася.
Ці три томи – це не просто послідовне нарощування масштабу. Це цілісна інтелектуальна подорож. Читати їх варто саме в такому порядку, адже кожна наступна книга спирається на термінологію, вигадану в попередній: «софони», «охоронці стіни», «космічна соціологія», «тримачка меча». Без цього словника фінальний том втрачає добру половину інтелектуальної ваги, яку автор у нього закладав. Це свідчення витонченої архітектури розуму, що крок за кроком будував свій космічний світ.
Від інженера, що писав після нічних змін, до члена Спілки письменників Китаю – це шлях, який вартий того, щоб про нього дізнатися. Шлях, що змінив уявлення про можливості наукової фантастики.