Константін Лів: історії, що ховаються за ідеальною обкладинкою
Коли вперше тримаєш у руках книжку, де на обкладинці красується ім’я «Константін Лів», мимоволі уявляєш собі одного автора. Це ж так природно – впізнаваний голос, чіткий стиль, своя ніша у психологічному трилері. Аж поки не дізнаєшся справжню історію, яка ховається за цим цілком вигаданим псевдонімом. Бо насправді це не одна людина, а дві сестри: Лінн і Валері Константін. Їх розділяють цілих три штати, одна живе у Мілфорді, Коннектикут, інша – в Аннаполісі, Меріленд, але це не заважає їм писати романи, обмінюючись розділами через FaceTime та електронну пошту. Дивовижний приклад творчої синергії, чи не так?
Псевдонім «Лів» з’явився не просто так, адже видавничий маркетинг — річ серйозна. Одне ім’я легше запам’ятати та просувати, ніж подвійне прізвище співавторок. Так, власне, «Константін Лів» і стало назвою, що для мільйонів читачів по всьому світу асоціюється з однією, дуже впізнаваною авторкою психологічних трилерів.
Їхній дебютний роман, виданий 2017 року, «Остання місис Перріш», зробив те, що вдається небагатьом, навіть досвідченим письменникам-одинакам. Він потрапив до вибору книжкового клубу Різ Візерспун, розійшовся накладом понад півтора мільйона примірників і навіть отримав порівняння з класикою жанру. З того часу сестри значно розширили свій творчий світ: від історії про подружжя Перріш до кількох самостійних трилерів. Їхні твори перекладено двадцятьма дев’ятьма мовами в тридцяти чотирьох країнах, а сумарний наклад до середини 2020-х років перевищив два мільйони примірників. І щонайменше два романи готуються до екранізації.
Цікаво, що сестри народилися з різницею у чотирнадцять років, між ними ще двоє братів. Здавалося б, така різниця могла б розвести їхні шляхи, але вони зблизилися, коли молодшій було тринадцять, і залишаються нерозлучними до сьогодні. Їхня родина була грецько-американською, і, за словами самих сестер, талант до вигадування похмурих, драматичних сюжетів вони успадкували від годин, проведених за слуханням історій своєї грецької бабусі. А мати щотижня водила всіх дітей до бібліотеки, де вся родина читала одну й ту саму книжку, щоб потім її разом обговорювати – чим не ідеальний спосіб виховати майбутніх авторів?
Їхні шляхи до літератури теж були несхожими. Валері занурилася у світ англійської літератури ще в університеті, який закінчила з найвищою відзнакою. А свою кар'єру вона починала як асистентка у Білому домі, де організовувала президентські візити й побувала більш як у сорока країнах світу. Лінн, натомість, здобула магістерський ступінь і роками працювала у сфері маркетингу.
Письменницьке партнерство сестер почалося зовсім не з трилера про Перрішів, а майже за двадцять років до нього. Тоді вони взялися за роман, який називали «Circle Dance». Це була їхня спроба заповнити прогалину в родинній бібліотеці: у дитинстві обидві читали багато книжок про італо- та ірландсько-американські родини, але жодної про грецько-американську. Тож вирішили написати її самі. Працювали по вихідних, обмінюючись розділами щотижня; перша половина книжки забрала цілий рік. Потім обидві взяли тижневу відпустку й дописували щодня, з дев’ятої ранку до третьої ночі, поки чернетка не була готова. Рукопис вони надіслали навіть Оскароносній акторці грецького походження, яка високо оцінила книжку й дала схвальний відгук. Сестри й досі жартують, що хотіли б, аби саме вона зіграла бабусю в майбутній екранізації.
Захопившись письмом, кожна взялася за свій проєкт. Лінн писала свій перший роман майже десять років. Під час довгих поїздок на роботу вона розмірковувала про те, наскільки люди піддаються маніпуляціям маркетингових кампаній. Зрештою, це народило сюжет про змову, що об’єднує різні рекламні кампанії заради злочинного задуму. Саме досвід цієї самостійної книжки, а не першої спільної спроби, підготував авторський голос, яким сестри згодом заговорили в образі Константіна Ліва. Холодний, спостережливий погляд на те, як обчислена маніпуляція ховається за бездоганною зовнішньою впевненістю – прийом, що за рік перетвориться на психологічний портрет головної героїні їхнього дебютного трилера.
Так з’явилася Ембер Паттерсон, яка, вважаючи себе «нікчемою», вирішує здобути життя блакитноокої, білявої Дафни Перріш. Та була світською левицею й філантропкою з елітного містечка, дружиною магната. Ембер вигадала неіснуючу сестру, щоб викликати співчуття Дафни, влаштувалася волонтеркою в її фонді і крок за кроком ставала найближчою повіреною родини. Вона супроводжувала Перрішів у поїздках до Європи, зблизилася з доньками, а водночас методично підступалася до чоловіка. Коли план дав першу тріщину — Ембер інсценувала домагання, щоб отримати посаду в компанії чоловіка, — стало зрозуміло, що це лише одна з багатьох її маніпуляцій. Роман цей видали українською мовою, і він отримав відгуки, які порівнювали його з відомими світовими трилерами, де лиходійство та мелодрама переплітаються з неймовірною закрученістю сюжету.
Продовження історії, «Наступна місис Перріш», переносить нас на роки вперед. Колишній чоловік відбуває тюремний термін за податкові махінації, тоді як Ембер, тепер уже місис Перріш, панує в містечку. Але коли одна з доньок наполягає на зустрічі з батьком, Дафна змушена повернутися до місця, яке заприсяглася більше не бачити. Ембер тим часом стикається з новою загрозою – донькою однієї з колишніх жертв її маніпуляцій, яка випадково впізнає Ембер і розпочинає кампанію помсти. Утворюється несподіваний, крихкий союз трьох жінок, кожна з яких водночас і спільниця, і суперниця іншої. Лише під кінець читач дізнається справжнє ім’я Ембер. На відміну від дебюту, де вся оповідь тримається на одному маніпулятивному погляді, тут авторки будують структуру на трьох рівноправних, однаково ненадійних точках зору. Цей прийом ускладнює моральну географію роману, змушуючи читача вирішувати, кому з цих трьох жінок, жодна з яких не є невинною, варто симпатизувати найбільше. Роман став бестселером і отримав нагороду.
Поряд із дилогією про Перрішів стоїть самостійний роман «Коли я бачила тебе востаннє». Тут немає спільних персонажів. Кардіохірургиня Кейт Інгліш, жінка зі спадковим статком, гарним чоловіком і донькою, отримує анонімне повідомлення з погрозою «ти наступна» в ніч похорону матері, яку забили на смерть у власному будинку. На похорон приїздить колишня найкраща подруга Кейт, з якою та не спілкувалася майже п’ятнадцять років. Тепер уже авторка детективів, вона бере розслідування у власні руки. Що глибше вона копає, то очевидніше стає, що у вищому світі Балтимора майже кожен — від чоловіка Кейт до сусідів — має мотив, і приховувана правда виявляється небезпечнішою за саму смерть матері. Напруга тут народжується не з холодного розрахунку однієї героїні-хижачки, а з нездатності подруги зупинитися, її майже саморуйнівної одержимості пошуком істини, яка зрештою загрожує зруйнувати саме те коло людей, яке вона намагається захистити.
Ці три романи, зібрані під одним псевдонімом, документують не так еволюцію стилю сестер Константін, як їхню послідовну відданість одній темі: крихкості фасаду заможного, зовні бездоганного життя і тій ціні, яку платять люди, коли намагаються або захопити чужий статус, або приховати власне минуле. «Остання» і «Наступна» місис Перріш становлять замкнене коло помсти й перерозподілу влади між жінками, тоді як «Коли я бачила тебе востаннє» показує ту саму механіку зради під іншим кутом — без відвертої лиходійки з холодним планом, лише з родиною, чиї таємниці виявляються небезпечнішими за будь-якого вбивцю ззовні. Читати їх, до речі, варто саме в порядку виходу, адже авторський почерк сестер помітно зростає в композиційній складності від першого роману до другого, від одного ненадійного голосу до трьох.